23 листопада – 5 роковини відходу до Отця Небесного протоієрея Димитрія Садов’яка – відомого діяча Української Православної Церкви Київського Патріархату, колишнього проректора Київської духовної академії і семінарії, першого керівника Управління духовно-патріотичного виховання у зв‘язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України, настоятеля відновленої столичної Покровської парафії.
5 років минуло, а ми досі згадуємо отця Димитрія, як непересічну особистість, адже ним були покладені не малі труди для осмислення державою та Церквою необхідності морального та духовного окормлення представниками релігійних організацій – військовослужбовців. Його стараннями було укладено низку угод з керівниками силових структур про співпрацю у формуванні патріотичних, культурних та духовних цінностей у військовослужбовців. Це надало змогу військовим священикам відвідувати військові частини для звершення молебнів, проведення лекцій духовно-просвітницького характеру та індивідуальних бесід з віруючими військовослужбовцями.
Стараннями протоієрея Димитрія Садов’яка при Київській духовній академії було організовано богословські курси для офіцерів Міністерства оборони України, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби, Державної прикордонної служби та інших структур. Упродовж кількох років навчання понад 150 офіцерів змогли розширити свій світогляд у світі духовних величин.
Для налагодження міжнародних капеланських стосунків та збагачення досвідом отець Димитрій неодноразово брав участь у семінарах та конференціях у різних куточках планети, від США і аж до Південно-Африканської Республіки.
Ще одна важлива віха життя отця Димитрія – праця у Київській духовній академії і семінарії, де він трудився на посаді проректора з осені 1998 року. Саме в цей період навчальний процес переходить з незручного стилобату Андріївської церкви до відродженого Михайлівського Золотоверхого монастиря. У спадщину відроджена Київська академія отримує всю територію зруйнованого Михайлівського монастиря – майже всі будівлі, що вціліли, зокрема й Варваринський корпус, у якому донедавна знаходилася Академія педагогічних наук. Київська духовна школа відроджувала Варваринські келії, які й стали навчальним корпусом Академії. Отцеві Димитрію разом зі студентами академії та вихованцями семінарії прийшлося прикласти чимало праці для відновлення і реконструкції будівлі навчального корпусу.
За короткий термін після свого відновлення Київська православна богословська академія досягла значних успіхів у справі піднесення освітнього та науково-богословського рівня. Чи не вирішальна заслуга в цьому – приснопам’ятного отця Димитрія. Завдяки твердості своєї натури отець користувався великим авторитетом як серед професорсько-викладацького колективу, так і серед студентів, які подекуди по дитячому боялися строгого професора, проте смиренно слідували порадам мудрого керівника і люблячого наставника.
Улюблений та покликаний Богом отець Димитрій заслужив особливої пошани у Святійшого Патріарха Філарета. Бачачи невтомність протоієрея Садов’яка на посаді головного капелана країни та наставника молоді, яка прагнула пізнавати Бога у стінах київської духовної школи, Святійший Владика закликав отця відродити столичний Покровський храм, який досі був занедбаний та скоріше нагадував пустку, а не Дім Божий. Ця парафія стала улюбленим дітищем приснопам’ятного отця Димитрія. Тут він був настоятелем аж до самої смерті 2015 року. За час свого настоятельства отець повністю відродив храм. У 2000-х рр. він відбудував золотаві бані та дзвіницю церкви, що дозволило повернути культовій споруді її первісний вигляд.
За понесені труди протоієрей Димитрій був удостоєний вищих церковних нагород: ордена архістратига Михаїла, ордена рівноапостольних Кирила і Мефодія, ордена Юрія Переможця, ордена святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІ та III ступенів та ордена Христа Спасителя. Президентом України нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. За співпрацю Церкви і війська удостоєний низки нагород від силових структур України.
Друзі отця пригадують, що останній рік його життя припав на початок російсько-української війни. Не дивлячись на хворе серце, отець все ж знаходив у собі сили, щоб поїхати на Донбас до українських військовослужбовців. Одна з таких поїздок, очевидно, стала фатальною. Стан здоров’я стрімко погіршився. Медики не змогли дати цьому раду.
У цей поминальний день, разом з патріаршою ставропігійною парафією Святителя Миколая Чудотворця у м. Філадельфія (США), я згадую у своїх молитвах приснопам’ятного отця Димитрія, мого наставника й далекого родича. Він залишив помітний слід і в моєму житті, навчаючи бути ревним у служінні Богові, безпосереднім у спілкуванні з людьми та рішучим у прийнятті рішень. Сьогодні в собі, у своїй поведінці, у ставленні до богослужіння, у ставленні до людей я вбачаю результати його впливу та науки. Він був взірцем, за яким було любо йти.
У серцях тих, які його знали, він закарбувався як надзвичайно праведна, щира, смілива людина, а насамперед, як той, хто любить Церкву. Він залишив після себе гідне свідчення священичої ревності, ерудованості, вірності Євангелію та відповідальності за громаду вірних. Нехай же милосердний Христос, Якому отець Димитрій присвятив своє життя, прийме його у Своїй славі.
2020-й рік приніс ще одне жорстоке випробування для родини Садов’як. Зовсім недавно пішла у засвіти дружина отця Димитрія – матінка Анна. За життя отець часто називав її незамінною порадницею та утіхою в житті. Та відтепер, і я в це вірю, вони вже вдвох зможуть насолоджуватися вічним блаженством в люблячих обіймах нашого Небесного Отця.
Настоятель ставропігійної парафії святителя Миколая Чудотворця у м. Філадельфія (США) УПЦ Київського Патріархату, капелан, протоієрей Богдан Згоба
