Останнім часом у ЗМІ висвітлюється тема протистояння Патріарха Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарета та Митрополита новоствореної Православної Церкви України (ПЦУ) Епіфанія щодо наданого Томосу Вселенським Патріархом Варфоломієм. Про те, як влада використала Церкву для досягнення своїх амбітних цілей і, по суті, прислужилася Кремлю у справі знищення українського православ’я, розповідає Герой України, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Розкажіть, будь ласка, що сталося після отримання Україною довгоочікуваного Томосу?
– Ми за Томос боролися з самого початку діяльності УПЦ Київського Патріархату. Що таке Томос? Це документ, який засвідчує автокефалію, тобто незaлежність тієї чи іншої церкви. І оскільки Україна стала незалежною державою, то за прикладом інших держав ми почали боротися, щоби в Україні була автокефальна Церква, незалежна від Московського Патріархату. Спочатку ми звернулися до Московського Патріарха про визнання Української Православної Церкви Київського Патріархату, але отримали відмову.
– Це було в 90-х роках минулого століття?
– Наступного року після проголошення Незалежності України, 1992-го. Тоді ми звернулися до Вселенського Патріарха, щоб він надав Україні Томос. Чому звернулися до нього? А тому що Київська митрополія 700 років перебувала у складі Константинопольського Патріархату. І тому Київська митрополія є дочірньою церквою Константинопольського Патріархату. Тому ми й звернулися до Вселенського Патріарха. Але Вселенський Патрiарх ставив нам різні умови: то щоб Президент України до нього звернувся і підтримав автокефалію, то – щоб спершу об’єдналися всі православні… Було нелегко, але процес тривав. І український народ жив надіями і сподіваннями на отримання Томосу від Вселенського Патріарха. Уже жив цим. Цим питанням займалися всі Президенти України, починаючи від Кравчука. Кравчук, Кучма, особливо активно сприяв процесу Президент Ющенко. Але коли став Президентом Порошенко, то він оце бажання українського народу – мати визнану автокефалію – взяв на своє озброєння. Тобто став активно вести перемовини з Вселенським Патріархом, щоб Вселенський Патріарх Томос таки надав. Чому Порошенко так активно взявся за цю справу? Тому що він хотів через це отримати підтримку українського народу на виборах. Мовляв, ніхто з Президентів цього не досягнув. А він це активізував і досягнув. І таким чином планував підняти свій авторитет в народі на виборах. Така була мета у Петра Олексійовича.
– І Вселенський Патріарх пішов назустріч?
– Тепер – про позицію Вселенського Патріарха. Чому він понад 25 років мовчав, а потім теж активно долучився до цього? Поштовхом до цього було те, що Московський Патріарх не приїхав на Критський Всеправославний Собор. Раніше була домовленість, що всі православні церкви прибудуть на цей Собор, а Москва в останній момент взяла і відмовилась. Мало того, що вона відмовилась, та ще й відмовила інші церкви – Антиохійську, Болгарську, Грузинську… чотири церкви не приїхали на цей Всеправославний Собор. А які рішення прийняв цей Собор? Головна ухвала, заради якої скликався Всеправославний Собор Патріархом Варфоломієм, – отримати владу, не просто мати першість серед рівних, а отримати особливу владу в православ’ї. Яку владу? Тільки він один може скликати Всеправославний Собор. Інші церкви не мають такого права. Раніше, у давній Церкві, було так, що скликати Собор могли й інші церкви, а тут Вселенський Патріарх вимагав, щоб це право належало лише йому. Це – перше. Друге – головувати на Соборі може тільки він. І ось це рішення було прийняте на Критському Соборі в 2016 році, а ці церкви (Російська, Антіохійська, Болгарська, Грузинська- Авт.) не визнали такої постанови. І після цього Вселенський Патріарх вирішив визнати Українську церкву автокефальною. Ось, ви не підтримали Критський Собор, а я надаю автокефалію Українській церкві, і вона від вас відійде. Оце був головний мотив, чому Вселенський Патріарх активно підтримав надання Томосу Українській церкві. Але й у цій справі він керувався своїми власними інтересами. А які його інтереси? Щоб Українська церква перебувала в залежному від нього становищі.
– Роз’ясніть, будь ласка, люди ж цього не знають. Томос – то й Томос, ніби значна перемога над Москвою…
– Для того, щоб Українська церква перебувала в залежності від Константинопольського Патріархату, треба щоб Томос про автокефалію був наданий не патріархату, а митрополії. Чому митрополії, а не патріархату? Якби був наданий Томос патріархату, то цей патріархат (Київський.- Авт) був би насправді незалежний, не підпорядковувася б іншому патріархату. Це була б справжня незалежна автокефальна церква. Але Вселенський Патріарх, вочевидь, мріяв не про незалежність Української церкви, а про те, щоб вона була йому підпорядкована. І тому став готувати Президента Петра Порошенка, щоби Томос був наданий митрополії, а не патріархату. А ми ж – Київський Патріархат! І почалася боротьба за те, щоб Томос був наданий митрополії, а не патріархату. Для Порошенка не було важливо – патріархат чи митрополія, важливо – Томос! Я розумів, що для нас важливо отримати Томос для патріархату, а не для митрополії. Тому, була домовленість із Президентом Порошенком, що ми погоджуємося «на митрополію» як варіант для сприйняття іншими православними церквами зовні, а в Україні буде патріархат. І цією церквою керуватиме Патріарх. А Предстоятель, якого оберуть на об’єднавчому соборі, представлятиме цей патріархат як митрополію в зовнішніх стосунках.
Але ми не знали, яким буде Томос. Ми вважали, що це буде Томос про дійсну автокефалію, тобто незалежність. А коли після об’єднавчого Собору (Собор провели 15 грудня 2018 року, а Томос отримали 6 січня 2019 р.) побачили текст, то зрозуміли: Томос нібито про автокефалію, а автокефалії там нема. Там – залежність від Константинополя. Перше: миро, яке потрібне для звершення таїнства хрещення, освячення престолів і храмів, ми повинні отримувати в Константинополі. Дадуть – можемо хрестити й освячувати, не дадуть – ми й хрестити не можемо. Це перша залежність. Друга залежність, що право автокефалії ми маємо лише на території України. А за межами України, всі українські єпархії і парафії належать до Константинопольського Патріархату. Не до Української Церкви, як було досі, а до Константинопольського Патріархату!
– А це по всій Європі, Америці?
– Європа, США, Канада, Австралія, Латинська Америка, ну, весь світ. Де православні українці є, вони повинні належати до Константинопольського Патріархату, а не до Української церкви. Третя залежність: проблеми, які виникають в Українській церкві, розв’язуватиме Вселенський Патріарх. Не свій глава церкви, не свої Собори, а Константинопольський Патріархат. Ось і виходить, що за назвою ми – автокефальна церква, а насправді ми є митрополією Константинопольського Патріархату. І так сталося. Що Україна розділилась на дві частини: одна Київська митрополія, яку очолює митрополит Епіфаній, належить до Константинопольського Патріархату, а друга – до складу Московського Патріархату. А де ж Українська незалежна церква? Нема!
– Отже, ви засвідчуєте, що справжньої незалежної Української церкви нема?
– Це ми побачили після отримання Томосу. Думали, що отримали автокефалію таку ж, яку мають інші церкви, – Російська, Румунська, Болгарська, Сербська, Польська… Про таку автокефалію, а не автокефалію лише за назвою, ми мріяли. Коли все таємне стало явним (Київська Митрополія підлегла Константинопольському Патріархату.- авт), ми провели 20 червня 2019 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату. На Соборі обговорили, дослідили всю ситуацію, яка виникла, й ухвалили вийти з цієї так званої Православної Церкви України. Виходимо з її складу й продовжуємо існувати як Українська Православна Церква Київського Патріархату. Не має значення – визнана вона чи ні. Ми хочемо, щоб в Україні була незалежна церква. І вона є – це відновлений Київський Патріархат. Зараз триває боротьба, боротьба за знищення Київського Патріархату. Хто бореться проти нас? Бореться не стільки Московський Патріархат, скільки так звана ПЦУ.
– А їх, прихильників ПЦУ, не насторожило, що навіть у назві нової церкви нема слова «Українська»?
– Постає похідне запитання – чому Московський Патріархат не бореться так агресивно проти Київського Патріархату, як це робить ПЦУ? А тому, що ПЦУ виконує завдання Вселенського Патріарха Варфоломія – знищити остаточно Київський Патріархат, щоб його й духу не зосталося. Коли новий Президент Зеленський Володимир Олександрович перебував у Вселенського Патріарха 7 липня цього року, то Патріарх просив його прискорити ліквідацію Київського Патріархату. Тобто Вселенський Патріарх турбується про знищення Київського Патріархату.
– І через державні органи?
– Через главу держави. Слава Богу, що Президент гідно відповів: він не втручатиметься в церковні справи, а ставиться однаково до всіх церков. Зберігаючи конституційне право громадян на свободу совісті і віросповідань. Так відповів Зеленський Патріарху Варфоломію. Але, не зважаючи на те, що Президент дав таку відповідь, боротьба за знищення Київського Патріархату триває і дійшло до того, що митрополит Епіфаній створив ліквідаційну комісію Київського Патріархату.
– А підстави законні?
– Нема таких підстав. У цьому свавіллі йому допомогли чиновники колишнього Президента Порошенка. Тому що Порошенко, коли побачив, що Президентом знову не стане, розставив своїх відданих чиновників і в Міністерстві культури, і в Міністерстві юстиції, і вони без нашої згоди, тобто без моєї згоди як керівника, зняли з реєстрації Київський Патріархат, не маючи на це права. Бачите: коли прагнуть досягнути своєї мети, законами не керуються!
– Але ж Статут Київського Патріархату передбачає випадки зняття з реєстрації або ви самі ліквідуєтеся або це відбувається за рішенням суду в разі порушення законодавства України?
– Так, Статут є, зареєстрований державним органом. Багатьох архієреїв змусили перереєструвати свої статути на ПЦУ, а я не перереєстрував. І не зважаючи на те, що я не подавав заяву на перереєстрацію, Міністерство культури самочинно зняло з реєстрації нас як юридичну особу. А закони? Я мав подати їм Статут на перереєстрацію і тільки тоді вони вправі ухвалювати якесь рішення.
– Але ж ви не змирилися?
– Нині йдуть судові процеси. Ми позиваємось і до Мінкульту за незаконне зняття з реєстрації Київської патріархії, як юридичної особи і до цієї так званої ліквідаційної комісії, тому що вона діє незаконно, всупереч чинному законодавству.
– Вона якась стороння, подібна на рейдерські групи в світському житті?
– Ліквідаційна комісія могла бути створена за участю наших представників тоді, коли на об’єднавчому Соборі (в грудні 2018 р.- авт) ухвалювали рішення про припинення діяльності Київського Патріархату. Та вона тоді не була створена. А чому вона не була створена? Тому що була домовленість: Київський Патріархат реально буде продовжувати існувати. А створили цю ліквідаційну комісію тоді, коли Київський Патріархат вийшов зі складу Православної Церкви України. Тобто, вони не мали права створювати ліквідаційну комісію щодо церкви, яка не є їхньою частиною. Це те саме, що, наприклад, якби митрополит Епіфаній створив зараз ліквідаційну комісію митрополії Московського Патріархату. Може він це вчинити? Ні, не може. А чому тоді створив ліквідаційну комісію Київського Патріархату, який вийшов зі складу ПЦУ? Вони діють незаконно.
– Та є ж, урешті, церковні канони?
– Бачите, все робиться з точки зору церковних канонів невірно. Наприклад, що робиться незаконно з точки зору церковних канонів? Митрополит Епіфаній скликає духовенство моєї єпархії міста Києва, а він не має права втручатися в справи іншої єпархії, хоч він і Предстоятель. А він втручається. Це – незаконно. Далі. Займається рейдерством, захоплює монастирі, які йому не належать. До того ж, є постанова Синоду ПЦУ про те, що Патріарху Філарету належать усі монастирі і храми м. Києва. І водночас захоплюють силою, рейдерським способом Феодосіївський монастир, церкву Пирогощі на Подолі… Це є порушення канонів. Тому нам доводиться боротися за збереження канонів, щоб церква виконувала церковні постанови. І друге – за незалежність Української церкви. Бо на сьогодні тільки Київський Патріархат в Україні є незалежною церквою, яка дійсно, на ділі відстоює інтереси держави й українського народу. Одна церква інтереси Росії підтримує, а друга – інтереси Вселенського Патріарха.
– Але, Ваша Святосте, з точки зору логіки, коли читаємо «Вселенський Патріарх», то розуміємо, що він має бути оточений іншими патріархами. Власне, так і є. І якщо збережено титул патріарха Російської церкви, то чому скасовується відповідний титул глави Української церкви?
– Так тому, що всі патріархати – незалежні. Митрополії можуть бути незалежними. Наприклад, Польська Православна Церква в статусі митрополії – незалежна. В Україні ж одна митрополія залежна від Москви, а друга від Константинополя. А якби це був би Київський Патріархат, то патріархат не міг би бути залежний від інших. Тому нам треба боротися за те, щоб в Україні й надалі був патріархат.
– Ще таке питання. А чи не винен сам Філарет? Ніби ж ви й рекомендували Епіфанія на посаду Предстоятеля нової церкви? Чи ви мали на увазі одні розклади, а сталося інакше?
– Винен… винен… тому що я ніколи не думав, що він може бути зрадником. Я довіряв і Президенту Петрові Порошенку, бо – Президент. Як можна Президентові не довіряти! Треба довіряти Президентові, і я довіряв. А він ось таємно підписував із Вселенським Патріархом угоди, про які ми не знали. Так і митрополит Епіфаній… Довіряв йому. Якби я його не висував, він би ніколи не став Предстоятелем. Візьміть до уваги факт. За митрополита Вінницького Симеона проголосувало на Соборі 28 архієреїв, а за митрополита Епіфанія – 36. Тобто, митрополит Епіфаній на 8 голосів перевищив. Так чому за митрополита Симеона 28 голосів, то хто голосував? З Московського Патріархату прийшло двоє архієреїв – митрополит Олександр (Драбинко) і митрополит Вінницький Симеон. А решта 26 – хто? Це архієреї УАПЦ і 13 – із Київського Патріархату. Тобто, 13 архієреїв з Київського Патріархату проголосували проти митрополита Епіфанія. Бачите, владика Епіфаній не мав ніяких шансів стати Предстоятелем, якби я його не підтримав з такою силою. А тепер він усілякими правдами й неправдами хоче знищити мене зовсім. Навіть виселити із приміщення Київської Патріархії, викинути на вулицю. Я йому написав листа: «Побійтеся Бога! Якщо ви в нього не вірите, то хоч майте звичайну людську совість».
– Тут у мене виникає як у журналіста, світської людини, толерантної до всіх церков і конфесій, природне запитання – а чи не є все це частиною так званої гібридної війни проти України? Щоб «розмити» і Київський Патріархат, і усунути патріарха Філарета, бо всі останні 28 років тільки ваш голос, як справжнього духовного лідера, найгучніше лунав за суверенність України?
– Мені про себе незручно говорити. Але дійсно боротьба спрямована проти мене як особистості.
– Як публічної особистості, котра має авторитет серед мільйонів громадян…
– Так. І Москва, і Константинополь бачать: якби мене не було, Москва б тут давно панувала, і панував би в Україні Путін. Чому панував би Путін? Тому що не було б Київського Патріархату. А Київський Патріархат, який почав існування з 1992 року, був маленький, не впливовий, а на 2014 рік, коли почалася ця війна (на Сході.- авт), Київський Патріархат був панівною церквою в Україні. І це, дякуючи Богові, більшою мірою завдяки трудам Патріарха. Виріс Патріархат, і Москва зрозуміла: щоб знищити Українську церкву незалежну, треба знищити Філарета. Ось чому ще в 1992 році на Соборі (в Москві.-авт.), коли обговорювали питання автокефалії Української церкви, мене просили: відмовтеся від Київської кафедри, відмовтеся… будь-яку візьміть чи в Україні, чи в Росії, тільки не Київську. Тому що знали, якщо я не буду Київським, то Українська церква буде в складі Московського Патріархату. Так само зрозумів і Вселенський Патріарх Варфоломій: поки я буду, Українська церква не буде йому підпорядкована. І тому зараз проти мене борються і Москва, і Константинополь.
– Далі я прошу висловитися з приводу могили Патріарха Володимира (Романюка). Коли він помер, як відомо, тодішня влада не дозволила поховати його на території Софійського собору, і він так і лежить при вході біля дзвіниці…
– До мене звертались з цього приводу: чи не варто перенести гроб Патріарха Володимира (Романюка) з того місця, де він перебуває зараз на територію Софійського собору? Я всім кажу: недоцільно. Чому? Тому що, коли він лежатиме на території Софійського собору, то туди ніхто не підходитиме, до його могили. Вона буде десь там… А тут кожен, хто прямує у Софію, проходить біля цієї могили і зупиняється.
– І цікавиться особою Патріарха Володимира та подіями, які вирували тут під час його поховання?
– І цікавиться, чому гроб лежить біля дзвіниці. Один помолиться за Патріарха, інший замислиться про історію, про те, з якими труднощами будувався Київський Патріархат… Тому це є жива проповідь. А якщо його перенести – забудуть усе.
– Трохи філософського. Храмів, кажуть люди, будується багато, як правило, заможні вкладають кошти, а народ якось не добрішає. Що відбувається? Чи не ходять у ті храми?
– Я не сказав би, що український народ не релігійний. Якщо взяти християнський світ у цілому, то Україна – одна із найбільш релігійних держав. Погляньмо, наприклад, на Європу. Які держави більш регілійні? Україна, Польща, Іспанія, може ще Португалія… А так усі держави європейські, в тому числі й Америка, ставляться до релігії байдуже. З чого видно, що Україна релігійна? За роки незалежності побудовано близько 4 тисячі тільки православних храмів. Ніколи за всю історію християнства ні одна країна за такий короткий термін не будувала стільки храмів. Чому українці будують? Вони вважають, що спочатку – храм, а потім – власна будівля. Друге. На Пасху в Росії при населенні понад 140 мільйонів прийшло до храмів близько 8 мільйонів громадян. В Україні, будемо вважати при 40-мільйонному населенні, прийшло до храмів близько 12 мільйонів! Це засвідчує, що релігійність в Україні порівняно висока. Це не означає, що релігійність така, якою була в ХІХ столітті. Тоді всі ходили до храмів. Зараз – ні. Та якщо порівняти стан релігійності в християнському світі, це означає, що Україна в цьому плані впливатиме на Європу. Тобто стримуватиме оцю байдужість до релігії, до християнства.
– Взагалі-то, до моральності, якщо глобально розглядати? Церква сприймається як джерело моральності. Коли державні чиновники затято агітують нас обрати європейські цінності, пропоную скласти список останніх, аби переконати мене. Звісно, одна з таких – рівень зарплати і пенсії, а далі – що?
– Чому Європа багата? Чим вона багата? Вона багата матеріально. А духовно? А духовно вона була багатою, а з часом біднішає й біднішає. Свідченням цього є те, оцей закон про так звані одностатеві шлюби. Це падіння до Содому й Гоморри.
– Розкладання моралі?
– Це вже порушення Божественного закону. Бог створив чоловіка й жінку і сказав: ростіть і розмножуйтесь. А якщо пристати на цей закон про одностатеві шлюби, то до чого він веде? До знищення людського роду.
– Виродження.
– Так. Якщо всі будуть одностатеві, то хто народжуватиме?
– Але це ще ж і пропагується, підігрівається якимись силами?
– Свобода, права людини – це є цінності європейські. Але свобода вживається в Європі не на добро, а на зло. З одного боку – на добро. Матеріальні блага – погано це? Ні, це добре. А духовно? А духовно свобода вживається на зло. Одностатеві шлюби це є зло.
– Наркотики…
– Наркотики і таке інше. Тобто духовно Європа біднішає. А чому? А тому що свого часу, десь у ХУІІІ столітті чи ще й раніше, в основу буття Європа поставила людину, а не Бога. Центром є людина, а не Бог. А повинен у центрі бути Бог.
– Ви пережили комуністичний режим, коли Вас гнобили, пережили «таран» Московського Патріархату в 1992-му, ось тепер – третій удар. У великої кількості українців до вас зростає повага як до послідовного борця за правду. Не зламаєтесь?
– З Божою допомогою не зламаюся. Людина немічна, а коли Бог допомагає, то вона стає сильною і незламною. Як, наприклад, мученики. Ось вони відстоювали Істину, віру в істинного Бога, в умовах дуже тяжких. Але оскільки вони знали, що вони відстоюють Істину, вірять в істинного Бога, а не в якихось ідолів, зроблених людськими руками, то вони настільки були твердими, що їх ніякі муки, страждання не могли зламати. Тому що вони стояли за Істину, і Бог давав силу, внутрішню силу. Іноді з’являвся їм, зміцнював. Промовистий приклад великомученика Юрія Переможця. Коли його кинули у вапно, він із вапна вийшов. Це – явно Божественна сила. І коли побачили таке, стали вірити в Бога, якого сповідував великомученик Юрій Переможець. Так і я. Я знаю, що відстоюю правду. Коли був Радянський Союз, я відстоював віру, віру в Бога, тому це є Істина. Бог є! Влада казала: ніякого Бога нема, а я вірив, що Бог є. І тому поскільки я вірив в Істину, то Істина давала мені силу і мене не могли зламати. Я ось розповім Вам про ті часи… Коли мене в 1952 році, це за Сталіна, викликали до військкомату, туди прийшли офіцери МГБ. І кажуть: ось ви стали священиком, ви повинні нас інформувати про те, що вам говорять під час сповіді. Я відповідаю, що цього робити не можу, є тайна сповіді, я не маю права відкривати те, що люди говорять на сповіді. Тоді один виймає пістолет і кладе переді мною на стіл і каже – можемо розстріляти. «Можете розстріляти», – відповідаю. А це сталінські часи. І того ж року наших деяких професорів і студентів заарештовано було й засуджено. Тому я знав, що все можливо. Я й кажу: можете розстріляти, але я цього не боюся. Бо коли я помру? Зараз ви мене розстріляєте чи я доживу до старості, для мене значення не має. Тому що я вірю в існування вічного життя. І коли я піду в це вічне життя – зараз чи пізніше – значення не має. Але я знаю, що піду туди. І тому робіть, що хочете, але я вам не буду розповідати тайну сповіді… Так ось оця віра в Істину, в правоту – давала силу. Так само в 1992 році, коли всі виступили проти мене, весь єпископат, Патріарх Московський, всі були проти мене. А я стояв на своєму. Чому? Якщо Бог дав українському народу державу, причому дав як манну з неба… Боролися століттями за українську державність, а не досягали. А тут Бог дав, як манну. Значить, якщо він дав державу, то в цій державі, щоб вона була незалежною, повинна бути незалежна церква. Це для мене було як аксіома, яка виходить від Бога. Якщо від Бога прийшло, Божа воля така, то я повинен тепер оцій Істині, оцій правді служити. І не зважаючи на те, що всі мене залишили, я стояв. Чому? Бо це – Божа правда. І правда Божа завжди перемагає! І тому і зараз я відстоюю правду. В Українській державі повинна бути дійсно незалежна автокефальна церква. Незалежна від Москви і Константинополя. Це – істина. І її треба відстоювати, бо вона завжди перемагає.
Розмову вів Григорій Білий
для «Журналіста України»
