Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 15 червня, в неділю 1-шу після П’ятдесятниці, Всіх святих
19 червня 2014
Опублікував Михаїл Омельян
2014 06 15 vladyka
Побачити Бога.

Слава Ісусу Христу!

Поздоровляю вас із сьогоднішнім воскресним днем, причасників – із прийняттям Святих Христових Тайн.

Я найперше хочу подякувати усі вам за ваші молитви і присутність під час святкування нашого престольного празника, коли приїжджав Святійший Патріарх. Тому, що велика громада нашого собору засвідчує велику любов людей до свого храму, до свого народу і до своєї землі. Тому я дякую вам за небайдужість, а навпаки – за активність. Просте українське слово – дякую! Спаси вас, Боже!

Разом з тим, сьогодні ми відзначаємо свято, яке називається Неділя всіх святих. Це, можна сказати, день ангела кожного з нас. Тому, що ми вшановуємо всіх святих, яких Церква прославила, імена яких ми знаємо і носимо, імена яких нам не відомі або притаманні християнам інших народів. Але згадуємо усіх, хто проповідував слово Христової істини по всьому світу. Бо слова Господа нашого Ісуса Христа звучать до апостолів: «Ідіть научайте всі народи, хрестячи їх в во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!». Тому Слово Боже проповідане сьогодні по всій землі.

Одначе ставлення до нього, шанування цього Слова Божого – різне. Одні християни живуть згідно з євангельською істиною, так, як написано. Інші читають і лише вважають, що «все там правильно написано». Інша категорія людей каже, що Християнство – це дуже правильна релігія, але не визнають буття Божого, а кажуть: «Хтось там є. Це сила, енергія, вона є дієвою».

Але все це свідчить, – якими б словами ми це не називали, – про те, що Бог є. Божественна благодать діє в нас, діє над нами. Що ми зростаємо поетапно. Крок за кроком наближаємось від розуміння значення слова «християнин» до життя по-християнськи. Оці прагнення повинні бути постійними. Не можна ніколи вважати, що ти знайшов Христа, чи ти вже християнин. Як тільки ти так подумав – зупинився у своєму рості. Ти вже не ростеш. Ти вже починаєш вмирати, духовно вмирати.

А шукати Христа потрібно постійно. Як, наприклад, можна осягнути неосяжне? Як можна одночасно одній людині вдихнути кисень усієї земної кулі? Можливо це? Неможливо. Як же тоді можна зрозуміти і пізнати Бога, Який неосяжний? Ми Священне Писання, розказане словами «матеріальними», словами, зрозумілими для нас, кожен раз читаємо і відкриваємо для себе щось нове. І знов щось зрозуміли, і знов щось по-інакшому розкрилось для мене. Ось це шлях правильний, шлях постійного росту, як кисень, шлях постійного дихання. Стяжання Духа Святого, як говорив Серафим Саровський: «Наше життя – це стяжання Духа Святого, збирання благодатних плодів». І це корисно для нашої душі, правильно для нашого християнського життя.

Не важливо, як було вчора, навіть не важливо, як є сьогодні. Важливо, як ти хочеш, щоб було завтра. Оце найважливіше: яким ти бачиш свій завтрашній день, що ти хочеш у ньому змінити, що ти в ньому хочеш осягнути. Бо про те, що було, треба робити висновки, за добре дякувати, у поганому каятись. Але завтра яким ти хочеш бути? Знов таким самим? Чи іншим, кращим? Звичайно, що іншим, кращим хочу бути. Оце прагнення бути іншим і кращим – оцим повинен бути постійний стан нашої душі. Бути іншим і бути кращим. Каятись, любити і мінятись. Усе це сприяє не просто для спасіння нашої душі, усе це сприяє нашому об’єднанню з Богом, єднанню, наближенню до Бога. І тоді не треба дуже багато думати. Тоді ти – є такий світський вираз – будеш це робити «автоматично», будеш це робити по своїй подобі, по своїй сутності. Будеш робити християнські вчинки. Не думати: «Правильно я зроблю чи неправильно?». Ти вже будеш робити тому, що це буде твоя сутність. Ти християнин не за назвою, а за життям. Ти християнин змістом, а не формою.

Ось наше життя від П’ятдесятниці повинно початися саме з цього, із цих завдань, із цих роздумів: «Я стаю інакшим, я отримав благодать і дари Святого Духа і працюю над собою для того, щоби рости, для того, щоби відчувати щасливість земного життя, для того, щоби змінитися». А змінишся сам – зміниться навколо тебе все.

Чому ми інколи конфліктуємо між собою? Тому, що є духовний ріст. Тому, що ми різного духовного зросту. І ми просто не розуміємо один одного. Причому освіта ніяких гарантій для порозуміння не дає. Лише спорідненість, однаковість висоти духовного росту людей зближає. Інколи вони паралельно ростуть, довго поряд. Хтось іде швидше, хтось відстає, і настають непорозуміння. Бо цей з іншої висоти бачить життя вперед. Чим вище піднімешся – далі бачиш, більше бачиш, глибше бачиш. Але то треба рости, мінятися. Згрішив – знову спустився низенько, бачиш із цієї висоти. Попрацював – піднявся далі, бачиш більше. Знову згрішив – знову впав униз. І ось це причина наших непорозумінь: різний духовний стан.

Але щоби бути однаковими, бути наближеними, наближатися треба до Євангелія. Воно нас усіх не просто вирівнює, а однаково і рівно всіх витягує вперед. Усі читають Євангеліє, але зайдеш в один храм – по-одному себе відчуваєш: кажуть, намолений храм. В інший заходиш – холодно там, навіть якщо є парове опалення. В один заходиш – гарні ікони, а молитись не хочеться: свічку поставив і пішов, сфотографував, бо гарно. Очі вразило, серця не торкнулося. Чи не так? По-різному... Ми кажем: «різна енергетика». Не енергетика, а різна вмістимість благодаті Святого Духа, яка є в цьому храмі. Завдячуючи чому різна? Завдячуючи вашій молитві і священнослужителів, які очолюють.

Ця намоленість – це ви. Які в храмі або молитесь, або не молитесь. Намолюєте цей храм і вам у ньому краще. Не намолюєте цей храм (яким прийшов, таким пішов) – нічого не зміниться. Тому треба мінятися в першу чергу самим: стоїш – про Бога думай, про себе думай, розмовляй з Богом вживу, як із живим. Не можеш розмовляти як із живим, уважно слухай, що співають і що читають, і це твоя молитва. А не так: стоїш на молитві і думаєш, куди ти маєш піти, що ти забув, де внуки, де діти, – цілий день спланував, поки стояв на молитві. І всіх провідав думками. Тіло було тут, думки були там.

Але стояв у храмі і всю Службу виключав мобільний телефон. Чого ти прийшов до цього храму з тим мобільним телефоном? Хто до тебе дзвонить? Що може бути таке важливе, що треба кинути Службу Божу і відповідати на телефон? Ми цей знак «Вимкнути мобільний телефон!» наклеїли на дверях для того, щоб нагадати вам. Але це повинно бути потребою вашої душі! Як же ми хочемо, щоб Бог нас чув, коли ми слухаємо, чи не деренчить у нас в кишені чи сумці? Яка ж наша молитва, коли слухаєм проповідь чи Службу, а двері грюкнули, щось там впало – ми вже голову повернули туди. От де наше серце. Ось там, де грюкнуло і стукнуло. Значить, думки були не разом зі Службою. Думки були не про Бога. Якби думав про Бога, на дрібниці не звертав би ніякої уваги. Ну якщо ти з Богом розмовляєш, що може бути важливіше? Якщо ти слухаєш слова божественні, що ти ще хочеш почути збоку? Ти ж на те не звертаєш уваги ніякої! Чи не так?

Ось є намоленість і немає намоленості. Почув нашу Бог молитву і не почув. Якщо ми приходимо зі щирістю, Бог чує і дасть виконатися нашому бажанню. Бо ми віримо словам Ісуса Христа, Який сказав: «Усе, що в молитві попросите, віруйте і дасться вам». Немає обмежень там у цих словах: трішки, більше… Все, що в молитві попросите, дасться вам, все, що б ми не хотіли: чи це зцілення від тяжкої хвороби, чи це успіх у якихось справах, – будь-яке бажання! Немає в Бога того, що б Він не міг зробити для вас. Немає. Недостатня лише віра! Бо «була б віра з гірчичне зерня», отаке маленьке, – гори б рухали, а ви стільця не можете зсунути з місця. Ось така наша віра. Маленька, дуже дрібненька. Тому треба її збільшувати. Бо без віри неможливо догодити Богу. Без віри неможливо поєднатися з Богом.

Тому ця віра повинна бути велика і сильна. А якщо є віра велика і сильна, сильною буде і молитва. Бо ми Самого Спасителя будем бачити не в красках, не в дереві, на якому Він зображений. А Він буде стояти перед тобою як живий. І ти будеш відчувати присутність Божу. І бачити, і відчувати. Бо Він Сам сказав: «Блаженнії чистії серцем, бо тії Бога побачать». Ну скажіть, завжди бачите Бога? Самі для себе скажіть. Напевно, ні разу дехто. Хтось каже: «Я щось вві сні бачив ніби»... Але сказано ж для всіх: «Блаженнії чистії серцем...». Це ж не сказано для апостолів I століття, для віруючих III століття. Заповідь блаженства актуальна і сьогодні.

Так чому не бачим Бога? Бо не чисті серцем. А чому не чисті серцем? Тому, що не каємось, а коли молимось, не думаємо про Бога. Якщо ми про Нього не думаєм, де ж Він перед нами явиться? Перед нами явиться той, про кого ми думаєм. Той, про кого ми думаємо, перед нами явиться. Чи це предмет, чи це людина. Бо Служба закінчиться – і ти побіжиш туди, про що думав під час Служби. Оце перед тобою явиться, а не Бог. А якщо ти не до Бога звертався, то хіба виконається твоє бажання, яке ти писав у записці і свічки ставив? Буде від того пуття? Буде, але мінімальне, невеличке. А повнота – це коли ви в записках подаєте, свічки ставите, і ви молитися, і священик стоїть та промовляє це перед Богом, підтриманий вашою молитвою. Тоді й гори будуть рухатися з місця. Якщо ж нема оцього поєднання, все стоїть.

Ось так треба прагнути, до такої висоти євангельського християнського нашого життя. Прагнути треба! І не думати, що це написано для тих, для апостолів. Ось колись, мовляв, то було. Всі часи однакові: що I століття, що XXI-ше. Люди однакові. І змінився, мабуть, тільки технічний – не скажеш «прогрес» – розвиток технічний змінився. Все ж інше (духовні наші переживання, цінності) залишилося те ж саме. Тому й актуальність є. Ось думаймо про це і живімо так, немовби ходимо перед Богом. І не бійтеся за свої гріхи: згрішив – кайся, вставай і йди далі. Бо інколи кажуть: «Що я буду там [намагатися], я все одно зроблю те чи інше. Все одно загину». І як пив, так і п'є. «Та все одно помрем...». Помрем, та по-різному і в різний час. Пам'ятати треба: що б ти не вчинив, – не буває гріха, більшого за любов Божу до вас. Вона все одно покриє, потрібно тільки наше прагнення позбутися цього гріха. Прагнення очиститися від цього гріха. І Боже чоловіколюбство покриє. І Бог наблизить до Себе тому, що ти Його любиш, звернувся до Нього, з Ним розмовляв, і Він тебе чує. А якщо Він тебе чує, то і дасть просиме для тебе. Хай Господь наш Ісус Христос нам у цьому допомагає, чує усі наші молитви.

Звичайно, що головною нашою сьогодні молитвою, я впевнений, є молитва за мир. Мир по всій Україні. Не хотіли ми цієї війни і не прагнули. Але це війна. Причина, я думаю, тут проста: не хочем мінятися самі – Господь попускає, щоби ось через ці страждання усвідомили, що треба бути іншими. Треба любити свою землю, а не жити тут, але мріяти [про іншу землю] і кричати назву іншої країни. Жити тут, харчуватися тут і тут брати зброю та вбивати своїх ближніх... Не хотіли ми цього, та Господь попускає. Не хочете, то тепер те переживете, що повинні пережити, аби покаялися і змінилися. І це нас отрезвляє також. Тому, що ті похорони, в яких ми беремо участь, не можуть нас не змусити подумати не просто про життя і смерть, а – чого вони загинули? І тих, хто під Волновахою, і тих, хто вчора, [понад] 50 чоловік загинуло.

Для себе ми повинні зрозуміти: жили мирно і безтурботно, а тепер у нас є ворог. Причому він сам про себе це сказав. Не ми його назвали ворогом, він сам про себе сказав, що він ворог. І цей ворог – Росія. І 80 % росіян, за їхніми соцопитуваннями, за те, щоб ввести в Україну російські війська. Хіба брат до брата іде з війною? Не йде. Тільки недруг може йти з війною. Тому ми для себе і визначили. Боялися одних, напали інші. Отепер ми бачим, хто наші друзі та хто наші вороги, явні та видимі. Ми не можемо ненавидіти цей народ, там багато і хороших, порядних людей. Але ті, хто підтримують державну політику, яка вороже настроєна проти нас, то це наші вороги.

Як і в церковних справах ми також бачим, хто вороги України. Назвою прикрилися: «Українська Православна Церква», а очолюють сепаратистів, які вбивають український народ. І тому тепер задуматися треба, коли кажеш: «Однакові церкви, віра усюди однакова, Бог один. Яка різниця, в який храм іти? Яка різниця, де хреститися?» Є різниця! Не було б різниці, не було б оцих сепаратистів у рясах. Вовки в овечих шкурах. І тут живуть, харчуються за рахунок цього народу і цей же народ нищать. Во ім’я незрозумілої ідеї.

Наші мєсниє молитвеники поїхали підбадьорювати корвет «Луцьк». Так побідбадьорювали, що він наступного дня і здався, після їхнього молебню. То якому богу ви там молилися? Що це за такі молитви, які надихають українського воїна здати свою зброю? Однакова Церква? Що мовчите? Ні! От треба це бачити. Мати розум і бачити. Треба бачити і розказувати іншим. «По ділах їх пізнаєте їх». По ділах! Це утвердження і підтвердження вашої правоти, вашої віри. Це ваш аргумент у розмові з іншими, що ми на правильній дорозі, що ми любим Бога, любим Україну, і будем тут жити, і будем тут працювати. А вони – вороги України. Тому, що їхнє бажання – знищити українців, ограбити українців і жити, як паразит на тілі, одягаючи такі самі ряси, одягаючи такі самі хрести і називаючись українськими партіями. (Не буду називати, забагато їм честі).

Тому я вам бажаю мати ці очі відкриті, щоби бачити правду перед собою, отаку, яка вона є, – гірку. Але це правда, і ми повинні самі для себе це сказати. А то приходиш до чиновника, а він каже: «Ми до всіх повинні ставитись однаково»… Так, до всіх однаково. А коли його вигнали з роботи, він приходить: «Підтримайте мене, я теж прихильник вашої Церкви». Однаково? Не однаково! Пальці на руках і то різні. Рука одна, пальці різні. Нема нічого однакового, все різне. Апостол Павел каже: «І зірка від зірки різниться у славі». І зірки різні. Є українське і неукраїнське. Є Христос, є антихрист. Є чорне, є біле. Немає однакового! Тому про це треба знати, і для себе треба вияснити це, і зняти ці рожеві окуляри. Так, ми любвеобільні, ми толерантні, але тепер ми ще й зрячі, духовно зрячі. І повинні бути духовно зрячі, щоб побачити: не все однакове. І діти, які ви народжуєте, різні. Батько один і мама одна й та сама, а діти різні. Чому? А «тому, що». Тому, що різні. Не треба казати, що все однаково. Раніше було «все однаково», раніше ходили в рожевих окулярах, а тепер – неоднаково. Тепер є українське і неукраїнське, православне і неправославне. Треба бачити отих вовків в овечих шкурах. Хай Господь допомагає нам.

Слава Ісусу Христу!

Церква.info
за матеріалами прес-служби Волинської єпархії

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини