В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Дорогі браття і сестри!
Сьогодні Православна Церква святкує Торжество Православ’я. Що це значить? Це значить, що закінчився період в історії, коли Церква подолала всі єресі стосовно Господа нашого Ісуса Христа і Святого Духа.
Які це були єресі? Перша єресь – це докети, тобто християни, які вчили, що Син Божий явився в світ не тілом і душею, а явився у вигляді людини. Так само, як, наприклад, ангели являються людям у вигляді людини. Наприклад, ангели під час Воскресіння Ісуса Христа явилися в гробі. Так, ось в такому вигляді, нібито, і явився Син Божий, а не в реальному тілі з душею. Церква відкинула таке вчення.
Потім, з’явився єретик пресвітер Олександрійської Церкви Арій. Який вчив, що Син Божий є Творіння Бога Отця, що був час, коли Сина Божого не було, а Отець створив. Церква відкинула це вчення і вчить, що Син Божий є співпресносущий і співбезначальним Отцю. Тобто, не було такого часу, коли Сина Божого не було б. Бо якщо Син Божий народився в часі, то значить Отець, як перша особа Пресвятої Трійці не був Отцем. Раз немає Сина, значить немає і Отця, а Отець є Отцем вічним. Тому і Син Божий є вічний, рівний з Отцем. Так вчить Свята Церква.
Потім, з’явився новий єретик – Аполінарій. Він вчив так: Син Божий прийняв людську природу, але в цій людській природі розум не людський, а Божествений розум. Церква відкинула це неправельне вчення. Чому? Тому що, якщо Син Божий не прийняв розум людський, то значить Він його і не оновив, не очистив його, бо Він його не прийняв. А Син Божий прийняв людську природу такою, якою вона є.
Потім, з’явилося нове неправильне вчення. Були єретики, які вчили, що в Господі Ісусі Христі одна воля і одне дійство. Яке? Божественне. Якщо Син Божий не сприйняв людську волю, то значить Він прийняв недосконалу людську природу, а раз Він цю природу нашу не сприйняв, то Він і не спас цю природу всю, а тільки ту, яку сприйняв.
Далі, виникла нова єресь іконоборча. В чому сутність цієї єресі? Сутність цієї єресі полягає в тому, що єретики вважали хто кланяється іконам і шанує їх, той ідолопоклонник. Бо написано: «Не сотвори собі кумира». Єретики говорять: «Якщо хто кланяється іконам, той кланяється кумиру». Чому? А тому, що Бога зобразити неможливо. І дійсно, Бога, як Бога зобразити неможливо, тому що Бог є Дух невидимий. І зобразити Бога, невидимого Духа неможливо. Але ми зображаємо не невидимого Бога, не Божественну природу, а зображаємо людську природу. Людську природу Христос носив? Носив. Ми свою людську природу зображаємо, портрети пишемо, фотографії робимо? А Христа не можна зобразити в Його людській природі? Можна. Але ми кланяючись іконам, цілуючи їх, ми думкою шануємо образ, який зображений на іконі, не дерево, не фарби, а образ Христа Спасителя, Йому кланяємося і Його шануємо. Найбільшим доказом, що це є правильне вчення, Божественне вчення є Чудотворні ікони. Чудо ким звершується, людиною? Ні. Звершується Богом, Божественною силою. І якщо Господь, через ікону, чи то Божої Матері, чи Святих, чи Його власною іконою звершує чудо, значить Йому угодне поклоніння і шанування ікони, інакше Він би не творив чудо через ікони. Тому, ми шануємо ікони і кланяємося їм, але думкою підносимося до самого Бога, який зображений на цій іконі.
Таким чином, майже все перше тисячоліття пройшло в боротьбі в Церкві з різноманітними єресями.
Тепер в наc виникає питання. Яку природу, людську, прийняв Син Божий? Гріховну, чи ту природу, яка була до гріхопадіння Адама? Якщо Христос прийняв людську природу Адама до гріхопадіння, то це означає, що Він людську гріховну природу не оновив. А Син Божий прийшов для того, щоб оновити людську природу. Тому Він прийняв повну людську природу немічну, тлінну. Що є доказом того, що цю природу прийняв, гріховну. Доказом є те, що Ісус Христос страждав, а природа Адама до гріхопадіння не страждала. Христос прийняв природу смертну, а смертна природа гріховна. Бо якби вона була не гріховною, то вона б не померла. Тобто, Син Божий прийняв немічну нашу природу, тлінну, але із тлінної природи Він зробив її нетлінною, оновив. І те, що Ісус Христос оновив нашу природу свідчить те; яке тіло у Христа було до Воскресіння і яке тіло було після Воскресіння. Одне і теж. Але властивість тіла до Воскресіння і всластивість тіла після Воскресіння різна. В чому ця різниця? А різниця в тому, що тіло до Воскресіння страждало, а після Воскресіння страждати тіло Христове вже не може. До Воскресіння тіло помирало і померло на Хресті, а після Воскресіння воно вже не помирає. Ось де зараз знаходиться тіло Господа Ісуса Христа? На небесах. Потребує воно їжі? Не потребує. А тіло, яке Христос носив на землі потребувало їжі, втомлялося, страждало, помирала. Тобто, це свідчить проте, що Христос прийняв нашу тлінну природу, гріховну. Тому і сказано: «взяв на Себе гріхи світу». Яким чином взяв гріхи світу? Не тільки відповідальність за гріх Адама, а Він прийняв гріховну людську природу і оновив її. Тому Ісус Христос називається – Другим Адамом. Перший Адам згрішив, вніс в людську природу гріх, а Другий Адам оновив цю природу. І в який стан поставив цю природу, в той стан, який вона була до гріхопадіння? Ні! Вищий стан, бо Він її підніс і посадив праворуч Бога Отця, а Адам не сидів праворуч Бога Отця. А людська природа в Ісусі Христі піднесена на таку висоту, що тепер сидить праворуч Бога Отця.
Ось це і є Православне віровчення. І Церква торжествує, відмічає цю перемогу, перемогу істини над неправдою. Але Православ’я полягає не тільки в сповідані істинної віри, істинного вчення про Святу Трійцю, про Господа Ісуса Христа, про наше спасіння. Православ’я полягає в тому, що Церква із грішної людини благодаттю Святого Духа перетворює в святу людину. Людину робить Сином Божим. Сином Божим не по природі, а по благодатті. Згадайте слова Бога, сказані Мойсею: «ви Боги». Але не всі, ті, які очистили себе від гріха. І тому Православ’я полягає в тому, щоб із грішника зробити святого, Сина Божого. Досягає вона цієї мети, Православна Церква, чи ні? Чи ми тільки говоримо про це, що повинна людина бути Сином Божим, бути Богом, говоримо тільки про це, чи це є реальність? В Православній Церкві це є реальність. І доказом цього є святі, які звершують чудеса. Ось візьміть, наприклад, великомученицю Варвару. Приходимо до Неї, молимося, просимо, плачемо і Великомучениця Варвара допомагає, бо якби Вона не допомагала, то не ходили б до неї. Це є доказ того, що Православна Церква доводить людину до такої святості, що людина стає Сином Божим по благодатті. Другий приклад, це преподобний Серафим Саровський. Коли до Нього привезли людину, яка не могла ходити, і ця людина просила преподобного, щоб Він її сцілив. А преподобний Серафим каже: «А ти віриш, що я це можу зробити?», а він каже: «Вірю», тоді преподобний каже: «Якщо віриш, то встань і йди», і той встав і пішов. Це тому, що Він досяг святості і став Сином Божим по благодатті, бо сказав: «йди і пішов». Як Христос говорив сліпому: «прозри», і сліпий, який не бачив, став бачити. Так і Святі, коли вони досягають цієї святості, то вони стають Богами по благодатті. Що значить по благодатті? Це значить, що благодать вселяється в цю людину і вона цією благодаттю звершує чудеса. Тому ми називаємося Синами Божими по благодатті.
В цьому і полягає сутність Православ’я. Не тільки в правельній вірі, неспотвореній, а в тому, що сама людина стає зовсім іншою в Православній Церкві. А в католицькій Церкві немає цього, в протистанській тим більше немає. В протистантів є чудеса? Немає. А чому немає? А немає тому, що вони займаються добрими справами, земними; добро роблять, допомагають, просвічують. А ось внутрішню людину не доводять до такого стана очищення від гріхів, щоб людина стала Храмом Святого Духа, Храмом Бога. Цього не роблять ні протистанти, ні католики. І доказом, що Павославна Церква є істина Церква є чудеса, які звершуються в Паравославній Церкві, а в інших Церквах їх немає. В католицькій Церкві бувають, тому що там більше звертають на духовний стан людини ніж у протистантів.
Тому, дорогі браття і сестри, ми повинні триматися Православного віровчення, не спотворювати його. Бо зараз ми живемо в час, коли починається спотворення взагалі всього християнського віровчення. Починаючи з одностатевих шлюбів, закінчується тим, що кожна дитина повинна обирати чи вона хлопчик, чи дівчинка. До такого безумства доходить людський розум. Але ми повинні триматися твердо православного, істинного вчення, того вчення, яке відкрив нам Господь наш Ісус Христос. А все інше людське, яке воно було б не привабливе його треба відкитати, тому що воно людське, а раз воно людське не може бути істинним. Тобто, воно може бути істинним, якщо воно не протирічить Божественному вченню, тоді людське вчення може бути істинним. Наприклад, інтернет створений людським розумом? Людським. Протирічить він Божественному вченню? Не протирічить. А коли він використовується на зло, то тоді це зло треба відкитати.
Дорогі браття і сестри, будемо триматися Православного віровчення і жити за цим вченням. Тому, ясна дорога якою ми повинні йти. Богу нашому слава на віки віків. Амінь.
Патріарх Філарет
08.03.2020 року.
Неділя Торжества Православ’я
