У вівторок другої седмиці після Пасхи Православна Церква встановила молитовне поминання померлих. В народі цей день називають Проводами або Радоницею. За місцевими звичаями в Українській Церкві Проводи можуть відбуватись на Світлому тижні чи на Фомину неділю. Цього дня християни розділяють пасхальну радість воскресіння Христа Спасителя з членами Церкви, які вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося на християнських кладовищах вже в давнину.
Етимологічно слово “радониця” походить від слів “рід” і “радість”, причому особливе місце Радониці в річному крузі церковних свят – відразу після Світлого пасхального тижня – ніби зобов’язує християн не сумувати і не нарікати з приводу смерті близьких, а навпаки, радіти їх народженню в інше життя – життя вічне. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє смуток про тимчасову розлуку з рідними.
Зазвичай цього дня після Літургії здійснюється панахида, яка складається і з пасхальних піснеспівів.
Особливу допомогу спочилим приносять поминання в Церкві. Перш ніж відвідати кладовище, комусь з родичів слід прийти до храму на початок служби, подати записку з ім’ям покійної людини для молитовного поминання у вівтарі. Найкраще, якщо це буде поминання на проскомідії, коли за спочилого виймуть з особливої просфори часточку, а потім на знак омивання його гріхів опустять в Чашу зі Святими Дарами. Відслужити панахиду, а потім на кладовищі у молитві за покійних розділити з ними Пасхальну радість.
Треба пам’ятати, що традиція залишати їжу, пасхальні яйця на могилах – це язичництво, яке відродилося в Радянському Союзі, коли держава переслідувала православну віру і Церкву. Коли переслідують віру – виникають тяжкі забобони. Душам наших померлих близьких потрібна молитва. Неприйнятним, з церковної точки зору, є обряд, коли на могилі ставлять горілку і чорний хліб. Покійним потрібна наша щира молитва, наше чисте серце і тверезий розум, милостиня, що подається за них, але зовсім не горілка. Не потрібно, також, залишати на могилі їжу, краще віддати її вбогому чи голодному, як милостиню за померлих.
На закінчення Світлого поминального дня священослужителі підходили до могил покійних, на запрошення їхніх родичів, поіменно молилися за тих, хто відійшов у вічність, освячували памятники та окроплювали присутніх освяченою водою.
