Що Господу важливіше – 12 пісних страв чи прощення?
06 січня 2018
Опублікував Костянтин Москалюк
26551741 1620323078028272 609749581 n

Напередодні Різдва “Український інтерес” зустрівся зі священником Української Православної Церкви Київського Патріархату Андрієм Головковим, щоб дізнатись більше про свято, церковні традиції та краще розібратись – як і коли святкувати народження Спасителя.

Як говорить отець Андрій, головне, щоб відчуття свята було в душі. Святкуючи Різдво, важливо мати Божу благодать в серці.

Календарне питання

– Наша православна церква, як і деяка частина інших православних церков, в свій час були під впливом Російської церкви і, відповідно, календарне питання в нас теж під її впливом залишилось і по цей час. На мою думку, зараз не на часі його вирішувати, оскільки Церква розділена. Якби була Єдина Помісна Церква, то ця Церква могла б зібрати Помісний собор, у який ввійшли б єпископат, духовенство та миряни з усієї України, і сказати – люди добрі, давайте вирішимо, коли ми будемо святкувати Різдво? Давайте з усім світом. Щоб в нас була одна позиція. Але оскільки Церква розділена – є і Автокефальна церква, є і Греко-Католицька церква, є Московський патріархат, є і Київський патріархат – достатньо комусь одному перейти на святкування 25 з сьомого то тоді одразу скажуть – ви якісь неправильні. Це за рахунок нерозуміння цих дат.

Яке Різдво “справжнє”?

– Насправді, ми святкуємо не сьомого січня, а теж 25 грудня, але за іншим календарем. Просто частина православних святкує за старим календарем, частина за новим. Але святкування Різдва 25 грудня для всіх. По новому це виходить 7 січня. А Новий рік у нас виходить після Різдва. Тоді Новий рік має бути 14 за новим календарем. А за старим це 1 січня. І тому якби православні, ті, як святкують Різдво 7 січня, були чесні самі з собою, то вони б зустрічали Новий рік 14 числа. А не тоді, коли всі зустрічають у світі. А так виходить Новий рік зустрічаємо за новим календарем, і відповідно порушуємо піст, а Різдво за старим стилем і ще потім Новий рік за старим стилем. Тепер додаємо Різдво за Новим стилем і виходить два Різдва, два Нових роки. Але Христос родився один раз, а не два рази. І тому ми повинні дорости до цього розуміння.

Про віру

– Та частина віруючих, яка цікавиться церковним життям, бере участь в богослужіннях, сповідається, причащається, намагається постувати – вона для себе це питання календарів ставить. Старше ж покоління, яке виросло в радянський час і щось там, крупичками для себе виловило від дідусів і бабусь, живе по принципу – “крок вправо, крок вліво – розстріл”. Щось не так – це неправильно, бо так “мене мама навчила”. А якщо мама помилялась? У неї був неправильний переклад? Віра – це усвідомлене розуміння, а не сліпе слідування тим чи іншим правилам. В часи апостолів древні християни Різдво і не святкували, а лише Воскресіння. А потім прийшло святкування Різдва і Хрещення  Господнього (Богоявлення) в один день, потім їх розділили на два різних свята, і так майже в кожного свята є своя історія. То що, хіба вони не спасались, поки не було інших свят? Чи Господь їх не приймав, якщо вони мали віру і добрі діла?

Про Святвечір

– Ті чи інші традиції несуть певний внутрішній зміст, а не просто зовнішню окрасу – гарно прибрали, рушники випрали, в макітрі маку натовкли. Страв наробили: голубці, гриби, рибку підсмажили. Все пісне, а в душі сидить злоба. Ненависть. Непримирення, війна. Що Господу важливіше, наших 12 пісних страв чи прощення? Тому християни в переддень Різдва говіють, не їдять зовсім нічого, аж до вечора, до сходження першої зірки. Але вдень вони не просто байдикують – а ідуть до сповіді, на літургію, причащаються, і далі продовжують піст до вечора. Аж тоді сідають всією родиною за трапезу. Немов в очікуванні цього народження Христа. Хоча Христос давно вже народився, але ми кожного разу переживаючи цю подію, немов стаємо учасниками цієї події.

Підготовка до свята

– Для того, щоб зануритись в цю атмосферу свята треба готуватись. Тому під час свят ми долучаємось до цієї історії, щоб пережити її. Ось як ми святкуємо щось світське, наприклад, День Незалежності. Гране свято. Ми в цей день говоримо про свободу, про права людини, про дотримання закону, про верховенство права в нашій державі, наскільки це реально чи не реально. Намагаємось підтримати цей патріотичних дух. Ми, згадуючи цю подію і вшановуючи тих людей, які змогли здобути Незалежність ніби долучаємось і продовжуємо їхню справу. Церква робить щось схоже, але не з точки зору земної інституції, яка дбає про тимчасові блага, а ми дбаємо про вічне життя. Хоч робимо це тимчасовими засобами. Бо людина двоскладова – є душа і тіло. Як вплинути на душу – можна це зробити через тіло. І піст – це засіб впливу через тіло на душу.

Питання рибних страв та алкоголю на Святвечір

– За традицією, в нас рибні страви присутні. Але якщо брати, що в переддень Різдва строгий піст і люди взагалі нічого не їдять, тільки воду п’ють, а рибу не дозволяється їсти впродовж посту, то якщо є така можливість, то рибних страв краще уникати. У нас є великий вибір з інших страв: капуста – і квашена, і свіжа, і салат. Ті самі гриби – вони теж ситні. І горіхи в куті. Здавалось би кутя – ну пшениця, хтось з рису робить, мак, горішки. Але це досить ситні продукти, людина не буде голодною. Ті чи інші овочі, пиріжки з варенням, чи ще з чимось. Страв пісних достатньо, чого тільки варті вареники і голубці. Якщо господиня чи господар вміє готувати, то й 12 страв набереться. Але з іншого боку, людина весь день постувала дуже строго і ослабла і хоче підтримати свої сили. Навіть вино дозволяється але по-трішечки, для підтримки сил. Місцями навіть в піст. В велику суботу перед Великоднем освячуються хліби і вино і роздаються віруючим для підтримки сил. Але в нас як – де трошки там і пляшка на людину. Це вже зайве.

Про піст та інстинкти

– Піст – це загартування духу через стримання плоті. Наші інстинкти і природа кажуть – їж. А я кажу своєму тілу – не буду. Інстинкт каже – продовжуй рід, а я стримую себе від статевих стосунків. Інстинкт самозбереження у воїна каже – сиди в окопі, а він каже – вийду і буду відбивати атаку ворога. Тобто, віддає своє життя. Дух перемагає над плоттю. І от піст – це елемент цієї перемоги духу. Маленький крок в правильному напрямку теж крок. В їжі, в бутерброді, в шоколадці.

Перший піст був ще в Раю у Адама і Єви. Коли Господь дозволив їм їсти все, окрім плодів одного дерева. Ну, кажуть, що це були яблука, а можливо щось інакше. В розумінні сучасної людини – яблука чи інші овочі-фрукти – це пісний продукт. Нам в піст не можна м’ясного, молочного, чи риби навіть. Бо це вважається не пісним. Але тоді не можна було їсти яблук. Якщо людина навчиться правильно постити – хоча б день, два – але зможе це зробити правильно, а не буде це сприймати як економію продуктів – дешевше, бо не треба купляти м’яса, молока, чи як спосіб схуднення.

В свій час Господь заборонив їсти плід з дерева, щоб вони загартували свою волю. Якщо я відмовляв собі в чомусь, значить загартовував свій дух і коли прийде “Єва” і буде від мене щось вимагати – я зможу з нею не посваритись. Зможу їй сказати щось добре і уникнути конфліктів, бо мій дух керує моїм тілом і моїм словниковим запасом. Формує мої думки. А коли душа живе, як блудниця – хоче і те, і те, і інше. Як кажуть – гедонізм, людина живе тільки в своє задоволення. Тільки для себе. Це часто виходить з глибокого егоїзму і гордині – тільки б я жив, а на всіх інших мені байдуже. Піст виховує в людині ті сили, щоб мати можливість керувати своїм життям. Якщо я пощу правильно – то всі інші переваги посту теж будуть, в тому числі схуднення, бадьорість організму і економія коштів – але не заради збагачення, а щоб допомогти комусь. Зекономив 200 гривень на м’ясі для родини на тиждень, але не витратив їх на рулетку, чи щоб попити з друзями пісної горілки, а купив матері ліки, чи дитині в садочку заплатив за додаткові уроки з англійської.

– В пості є дуже багато речей, які його нівелюють. Якщо ми сприймаємо їх неправильно, тоді втрачається саме значення того, навіщо ми це робимо. От, наприклад, подружжя живе разом, ніби люблять один-одного, ніби все добре. Але як тільки в когось з них закрадеться думка про іншого чоловіка чи іншу жінку, хоча вони і фізично разом – але духовно вони вже зрадили один-одного. І не зробили це тільки тому, що зовнішні матеріальні обставини так не склалися, щоб вони могли це зробити. Вони ніби сім’я, батьки, але це зовні, а внутрішньо вони вже розстались. І тому дуже важливо що у нас на душі. Бо Господь є серцезнавець. Що у нас в думках – Він бачить. Наміри тієї чи іншої людини мають величезне значення. Є такий приклад, два хлопчики переводять бабусь через дорогу. І один зробив це для того, щоб його похвалили, і він хотів винагороди для себе. А інший – щоб допомогти людині. Бо знає, що десь там, в селі, у нього теж бабуся є. І його так виховали батьки, що треба допомагати іншим людям. От така одна елементарна справа – одна зроблена через гордість, а інша – через любов до ближнього. І от один грішник, а інший – праведник. Хоча зовні виглядає однаково. Що в нас всередині – це має величезне значення.

Питання свят і міри

– В будь-якій святій справі завжди можна все перевернути і зробити її недоброю. Будь-який піст ми повинні правильно сприймати. Недавно було багато свят – Миколая, Андрія, Варвари. Я сам Андрій – як відзначати? Піст йде. До Різдва, чи по новому календарю, чи по старому стилю – піст ще триває. Пісні страви, їхнє помірне вживання. Бо можна й цілий батон з водою з’їсти, отримати переїдання і від цього лінь, погані думки, лежати і спати. Це не піст. Може їжа і бути пісною – але її забагато. Один з святих отців із заходу писав про те, як вживати їжу. Питання навіть не посту а взагалі. Один молиться в келії, а інший працює в полі. Один великий, а інший невисокого зросту і худий. Нема уніфікації, як в садочку – всім по 200 грамів каші, по 50 грамів котлети і по 3 грами фруктів. Хто працює важко в полі – тому треба більше, хто молиться просто – тому менше. Все дуже відносно, індивідуально.

Про їжу

– Не можна шаблонами мислити для всіх однаково. Тому в кожної людини є мірило, яке називається совість. І кожен відчуває, що йому треба. Совість каже – достатньо тобі. Один з святих отців казав – треба вживати скільки, щоб ще залишалось місце для Святого Духа. Бо коли людина переїдає, будь-якої їжі, пісної чи ні – в неї тоді починається розслаблення плоті. А коли відчуває що вже щось з’їв, але треба ще трішечки, тоді треба зупинятись. Чи це піст, чи Різдво, чи Великдень – треба лишати місце для апетиту. Цього буде достатньо і у людини не буде проблем зі здоров’ям. Тому що те, що ми їмо, стає нами. Кожного дня в нашому організмі відбувається чудо – їмо хліб, м’ясо, молоко – а наш організм ці продукти перетворює на клітини нашого організму. Вода стає людиною, нашим тілом. Людина в 21 столітті не може знайти такий пристрій, який батон перетворить на палець. Ми можемо клонувати клітини людини у вік високих технологій, а наш організм, який створив Господь – може їжу перетворювати в нас самих. І перед тим, як її вживати – потрібно молитися. Щоб було на користь, те, що ми вживаємо. І після їжі дякувати за те, що ми наситили свій організм, і тепер є сили щоб піти звершувати ті чи інші добрі справи.

Питання Церкви

– Якщо так будемо сприймати життя – то не буде таких величезних проблем суспільства, як корупції чи війни, байдужості один до одного. Бо якби християни були християнами, то інших релігій взагалі б не існувало. В давній церкві невеличка групка християн всю Римську імперію перетворили на християнську. Бо за їхнім прикладом і твердою позицією інші надихалися і йшли за ними. Їх навіть вбивали, знищували – а все одно з’являлись нові послідовники, які розуміли, що це життя, це не кінець. А зараз як храмів багато, куполів золотих багато, а всередині віруючих людей, на жаль, дуже мало. Тому завдання нашого покоління – покращити якість. Бо ті, хто буде після нас, ті візьмуть наш життєвий приклад в спадок для себе.

Дар’я Панченко, “Український інтерес”

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини