Церква не має обманювати людей
02 березня 2018
Опублікував диякон Михаїл Омельян
20

Чи користуються священники соцмережами та чи ходять у кінотеатри? Чому молоді хлопці йдуть навчатися у богословську академію та що вивчають? Яким є життя православного священика та який зв'язок мають Церква і політика? Вікенд побував на занятті у Київській православній богословській академії та поговорив з дияконом Михаїлом Омельяном, який тут викладає. 

— З самого дитинства я ходив до церкви і пономарював у храмі. Вже у восьмому класі зрозумів, що ніким іншим, окрім як священнослужителем, бути не можу, — розповідає диякон Михаїл Омельян. Кандидат богословських наук, старший викладач кафедри богослів'я та філософії Київської православної богословської академії, що розташована на території Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, він вступив до цього навчального закладу тринадцять років тому — в той час заклад носив назву Київська Духовна Академія та Семінарія. 

Зізнається, що коли розповів про свій вибір батькам, ті здивувалися, адже серед тих родичів, яких пам'ятають, в родині не було нікого з священнослужителів. Проте підтримали сина. 

Після закінчення аспірантури та успішного захисту кандидатської дисертації, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет рукоположив Михаїла Омельяна в сан диякона. Він каже, що саме тоді вдруге замислився, чому зробив саме цей вибір у житті: 

«Під час однієї з традиційних Божественних літургій читав Священне Писання. Там були рядки: "Не ви Мене обрали, але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід" (Ін. 15: 16). Я зрозумів, що це був не мій вибір, а вибір Богом мене, і я відізвався на цей голос». 

— Скільки треба навчатися, аби стати священослужителем? 

— Весь цикл навчання триває дев'ять років: чотири — для бакалаврату, два — магістратура, три — аспірантура. Але звичайно можна стати священнослужителем і після бакалаврату. 

— Які дисципліни тут викладаються? 

— Наш заклад визнаний державою, тож у нас вивчаються як богословські дисципліни, так й світські, наприклад педагогіка та психологія, мови: англійська, древньогрецька, латинська, єврейська, церковнослов'янська, досконало вивчається Священне Писання, літургіка, богослів'я — моральне, догматичне та систематичне. 

Також студенти проходять у нашому академічному храмі — Храмі святого апостола і євангелиста Іоана Богослова, практику. Моляться, співають, читають, бачать все те, що в майбутньому має звершувати священик. 

— Чи трапляється, коли люди закінчують академію, але потім обирають інший шлях у житті? 

— Так, але такі випадки поодинокі. Це, в принципі, не дивно. Коли Ісус Христос навчав і проповідував, він обирав апостолів. Апостол Іуда зрадив Христа, але все одно Господь ставиться до нього як до дитини Божої. 

Та наука, яку люди отримують тут, є світлом для цього суспільства. Тож навіть якщо хтось вирішив не йти шляхом священнослужителя, він однозначно втілить у життя всі свої знання, уміння робити добрі справи — все, що бачив, чув упродовж навчання тут. 

— Якщо вихованці академії захочуть створити сім'ю, чи потрібен на це дозвіл когось із священнослужителів вищого сану? 

— Це делікатне питання, але я відповім. Кожен обирає для себе шлях, ким він хоче бути. Або монахом, що з грецької означає «монахос» — одинак, або священнослужителем, який хотів би створити сім'ю. Більшість студентів одружуються і перед вінчанням пишуть прохання і цим самим повідомляють священнослужителів вищого сану, але є й ті, що через свої особисті переконання йдуть у монастир і залишаються самітниками. 

— Де зазвичай знаходять майбутніх дружин? 

— Здебільшого — в храмі, іноді — на різноманітних заходах. У кожного ситуації унікальні, по-своєму цікаві. Для прикладу: був один студент, який навчався вісім років, але не знайшов собі дівчини. Розумів, що не надто схильний бути монахом. Тож просто молився, просив Бога дати йому вірну і хорошу дружину. Й зустрів її у храмі — ця дівчина прийшла також помолитися. Зараз у них взірцева сім'я, уже двоє дітей. 

— Розкажіть про свій робочий день. Як він проходить? 

— Перше — служіння Господу. На сьому ранку ми приходимо на Божественну літургію, де кожен день просимо Бога, аби він дав нам можливість проявляти Свою любов до людей. Друге — викладання в академії. Впродовж тижня викладаю тут двічі — передаю свої знання молодшим. Також працюю в інформаційному управлінні Київської Патріархії. Це надзвичайно непросто, адже працювати в такій сфері — дуже відповідально. Ми публікуємо новини, ставимо інформацію про діяльність Церкви, Святійшого Патріарха Філарета, тому потрібно бути уважним. Правильно та чесно висвітлювати події, бо Церква не вчить обманювати. 

Крім того, я викладаю дітям: у недільній школі при Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі, а також у середній школі №5 Печерського району — факультативний урок «Християнська етика». 

— Наскільки мені відомо, спроби впровадити такі предмети у шкільну програму часто завершуються скандалами.

— Так, у мене був скандал. Попереднє керівництво школи було атеїстичних поглядів, тому не вбачало за необхідне впроваджувати таку дисципліну. З іншого ж боку, все було зроблене за ініціативи та згоди батьків. За правилами, на кожну дитину має бути дозвіл від батьків, що вони дозволяють відвідувати такий урок. Згодом і новий директор побачив, що самим учням це подобається.

Проте бувало й таке, коли уроками зацікавлювалися діти, чиї батьки — атеїсти. Але після кількох уроків, коли дитина почала розповідати почуте вдома, їй більше не дозволили відвідувати мій факультатив.

— А що розповідали?

— Наприклад, почали розповідати, що світ створив Бог, а не Великий вибух. Про вибух вони чули до цього з мультфільмів, інтернету, від батьків.

— Чи не здається вам, що в школах спершу мали б викладати щось на кшталт релігієзнавства? Аби діти спочатку ознайомилися із різними релігіями світу, а вже тоді могли зробити більш-менш зважений вибір, відвідувати їм саме ваш факультатив, або вони обирають щось інше?

— У нашій школі представлено чотири релігії. Наприклад, окрім Біблії у нас можна побачити і Коран.

Центр моїх розповідей — добро. Все гуртується навколо того, як, чому і хто може робити добрі справи. Але в якості прикладів можу використовувати досвід Православ'я, мовляв, от у нашій релігії це відбувається таким чином.

— Розкажіть, як ви інтегруєтесь у світське життя. Чи відвідуєте якісь заходи? 

— Священнослужителю, як і кожній людині, непотрібно грішити. Все ж, що не є гріхом, ми намагаємося нашим студентам показувати. До прикладу, це наукові заходи в інших навчальних закладах, також культурні — ми ходимо в театр, спортивні — у нас відбувається внутрішній турнір із настільного тенісу. Не так давно нас запрошували переглянути фільм «Кіборги». Студенти були дуже вражені, адже вони стежать за ситуацією, яка відбувається зараз на Сході, й після показу вони мали можливість поспілкуватися із реальними захисниками України. 

— Як ви ставитесь до інтернет-трендів: флешмобів в фейсбуці, різноманітних акцій тощо? Можливо, підтримуєте якісь гучні кампанії?

— Всі ми, хто має бажання, ведемо особисті сторінки в тому ж фейсбуці, це хороший засіб, аби через соціальні мережі говорити про діяльність Церкви, закликати до любові, радості й миру. Цим інструментом не потрібно нехтувати. Особливо зважаючи на те, що сучасна молодь активно користується цим всім.

Звичайно, це не має викликати залежність. "Все мені дозволено, але ніщо не повинне володіти мною" (1 Кор. 6:12), – говорить апостол Павло. Якщо когось зі студентів це починає надто захоплювати, ми про це розмовляємо.

Що ж до трендів та акцій, то ми підтримуємо те, що несе благу місію. Наприклад, ми тісно співпрацюємо з організацією «Мережа ЛЖВ» — люди, що живуть з ВІЛ/СНІД. Наші священнослужителі підтримують акції, які проводить ця організація. Також ми створюємо свої тренди. Другий рік поспіль наш Синодальний відділ соціального служіння і благодійності «Елеос-Україна» з благословення Патріарха Філарета проводить акцію «Ранець доброти»: кожен охочий може долучитися і зібрати до першого вересня рюкзак для першачка. Це, наприклад, діти військових, що загинули в АТО, діти малозабезпечених сімей.

 Чи багато ваших представників у зоні бойових дій на Донбасі? 

— УПЦ Київського Патріархату — найбільше представлена на Сході, тому більшість капеланів, які є там, це вихідці з нашої Церкви. Незалежно від того, яку релігію сповідують люди або до якої конфесії належать, наші капелани за необхідності можуть поговорити, щось порадити, вислухати і підтримати захисників. Навіть якщо ця людина взагалі не вірить у Бога, то їй ще важче, ніж іншим. Але ми бачимо, що на Сході, насправді, невіруючих людей немає. Навіть якщо ці люди, їдучи туди, ще сумнівалися. 

Студенти також долучаються до цієї допомоги, але вже тут. Наприклад, на свято Преображення Господнього всі фрукти, які нам принесли до храму, ми передали у військовий госпіталь. Оскільки ми фізично не маємо змоги бути там, бо маємо інші послухи тут, то намагаємось висловити нашу допомогу за допомогою молитов, їжі, речей тощо. 

— Війна на Донбасі розбурхала внутрішні суперечки між Київським та Московським Патріархатами УПЦ. Як ви ставитесь до таких скандалів і як мала би реагувати на це Церква? 

— Перш за все, Церква не має обманювати людей. А Московський Патріархат людей обманює тим, що називає себе «Українською Православною Церквою». По правді ж вони повинні називатися «Російська Православна Церква в Україні». Нещодавно вони також прийняли таке рішення, що в усіх храмах МП на території України треба поминати ім'я Патріарха Кирила. Але ж це російський патріарх. 

Церква Київського Патріархату говорить про цей момент. Нам дуже болить через ці внутрішні розділення, адже ми завжди закликаємо православних до єдності, до миру. Але ми хочемо справедливого миру. Якщо погодитися на ті умови, які пропонує Московський Патріархат, в Україні настане мир. Але в неволі. А такого миру ми не хочемо, не хотіли й не будемо хотіти. УПЦ МП викликає суперечки в суспільстві. Як, наприклад, нещодавній випадок у Запоріжжі. 

— Із хлопчиком? 

— Так, коли священик МП не відспівав двохрічногого младенця, якого хрестили у КП. А їхній єпископ ще й схвалив такі дії. Вони не мали морального права так чинити. 

 Наскільки заполітизованим є Московський Патріархат? 

— З того, що ми бачимо, це — абсолютно заполітизована Церква. Те, що думає Путін, робить Патріарх Кирил. Вони діють в унісон, це злагоджений оркестр з усіх боків. 

Істинна церква, бачачи дії президента РФ, повинна була б вказати йому на те, що він робить неправильно. Коли Віктор Янукович почав діяти проти суспільства, проти молоді, то Патріарх Філарет чітко йому сказав, що так робити не можна, такими методами не потрібно діяти. Це й показує справжню Церкву, коли вона не боїться сказати правду в очі навіть президентові. Цього немає в російській Церкві. 

— Що ж тоді треба зробити? 

— Сьогодні уже є готовий проект закону, про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором. Вони дуже переживають, що цей законопроект підтримають. Нехай вони скажуть правду, що вони — російська Церква. І люди бачитимуть, хто перед ними насправді. 

Ми ж давно закликаємо і будемо закликати за створення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні. Такої ж єдиної та незалежної, як і сама держава Україна. 

За матеріалами інтернет-видання weekend.today

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини