Відкритий лист
голові Відділу зовнішніх церковних зв’язків Російської Православної Церкви
митрополиту Іларіону (Алфєєву)
Ваше Високопреосвященство, улюблений у Христі брате.
Хочу почати листа до Вашого Високопреосвященства словами святителя Ігнатія Богоносця: «Де Ісус Христос, там кафолична Церква».
Кафоличність – суттєва властивість Церкви Христової. Її втрата спільнотою означає втрату будь-якого зв’язку з Христовою Церквою. Перефразовуючи святителя Ігнатія, розуміємо, що кафолична Церква може бути тільки там, де присутній Христос.
Кафоличність – це одна з доктринальних властивостей Церкви, закарбована святими отцями Другого Вселенського собору у Символі віри, який виголошуємо кожного разу за Божественною літургією. Церква для всіх нас є містичним предметом віри. Тому, сповідуючи свою віру в Єдину Церкву, ми стверджуємо, що власна природа Церкви та спосіб збереження її єдності – містичні, таємничі й невидимі, бо «віра є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11, 1).
Причиною нашого короткого тлумачення єдності Церкви стала інформація, подана Вами в інтерв’ю та опублікована на офіційній сторінці Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ під назвою «Митрополит Волоколамский Иларион: верим, что соборным разумом Церкви можно уврачевать раскол», де Ви подаєте свої власні аргументи, а також офіційну позицію Російської Церкви, що стосуються створення екзархату РПЦ в Африці.
Стоячи на засадах єдності Церкви Христової, ми відверто називаємо цей акт Російської Церкви вторгненням на територію Олександрійської Православної Церкви, що відбулося на тлі конфлікту з Патріархом Александрійським і всієї Африки Феодором ІІ. Дії Російської Церкви, які своїм підґрунтям мають квазіканонічні домисли, аж ніяк не сприяють утвердженню церковної єдності. Скоріше навпаки, втручання Російської Церкви у справи Александрійського Патріархату нагадують нам реалії політичної анексії українського півострова Крим.
Стихійне втручання у справи однієї Помісної Церкви болем відгукнулося у всіх Помісних Церквах, адже всі вони є частинами єдиного містичного тіла Христового, як говорить святий апостол Павло: «Якщо страждає один член, страждають з ним усі члени» (1 Кор. 12, 26).
До нас доходять голоси Помісних Церков про ситуацію, інспіровану РПЦ, яку характеризують як нищення єдності Православ’я, зловживання, насильство та, навіть, релігійний тероризм. Вважаємо, що брутальний нігілізм церковних канонів, який ми спостерігаємо, матиме руйнівні наслідки найперше для самих порушників Священного Передання.
Далі Ви, Ваше Високопреосвященство, з новою силою намагаєтесь реанімувати тези щодо неканонічності ієрархїі Київського Патріархату та безблагодатності Патріарха Філарета. Вважаємо, що ці тези вже давно відійшли в історію й нікого не турбують, окрім Російської Церкви та її сателітів.
Вважаємо за необхідне нагадати Вашому Високопреосвященству, а також всім, хто спричинився до викривлення правди стосовно становлення Української Церкви, що Українська Православна Церква Київського Патріархату з часу її заснування неухильно сповідує передану через апостолів православну віру та сформульовані Вселенськими Соборами догмати, у тому числі Символ віри; вчить про таїнства і богослужіння та звершує їх так само, як і вся повнота Православної Церкви; має однаковий з іншими Помісними Церквами устрій свого життя, визнає всі канони Православної Церкви та додержується їх. Київським Патріархатом не введено нічого нового ні у віровчення, ні у практику звершення таїнств і богослужіння, ні у канонічний порядок життя Церкви. Зовнішньою ознакою цього є сповідання віри та присяга, які перед звершенням хіротонії здійснює кожен обраний на єпископа. Текст сповідання віри та архієрейської канонічної присяги ідентичний з текстом, який вживається, наприклад, у Російській Церкві.
Київський Патріархат незмінно сповідує всі догмати Православної Церкви та звершує всі таїнства відповідно до її настанов. У Київському Патріархаті не проповідується єресь, а ієрархія, через хіротонії Патріарха Філарета і митрополита Якова (Панчука), а також митрополита Андрія (Горака), має законне апостольське приємство. Тому у Вас немає жодних підстав не визнавати законність єпископату та духовенства Київського Патріархату.
Питання законності апостольського приємства єпископату Київського Патріархату, яке Ви вкотре безуспішно намагаєтеся підняти із запилених полиць, безпосередньо пов’язане з визнанням Константинопольським Патріархатом архієрейського достоїнства митрополита, а нині Святійшого Патріарха Філарета, а також від невизнання всіх рішень РПЦ і УПЦ МП щодо його, так званого, «позбавлення сану» та «анафематствування».
Вкотре нагадаємо, що митрополит Філарет був обраний Архієрейським собором УПЦ 9 липня 1990 р. Предстоятелем УПЦ. Це підтверджено Грамотою Патріарха Московського і всієї Руси. Помісний Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. підтвердив це обрання, а також відкинув всі звинувачення, які на той час почали тиражуватися у засобах масової інформації на адресу Предстоятеля:
«Відкидаючи всі наклепницькі нападки на Предстоятеля Української Православної Церкви з боку засобів масової інформації й розцінюючи їх як випади не тільки проти Предстоятеля Церкви, а й проти всієї її ієрархії, кліру й мирян, Собор Української Православної Церкви висловлює повну довіру Митрополиту Київському й всієї України Філарету та підтверджує його обрання українським єпископатом 9 липня 1991 р. Предстоятелем Української Православної Церкви».
Тодішнім джерелом звинувачень на адресу митрополита Філарета став Іонафан (Єлецьких) – колишній єпископ Переяслав-Хмельницький і намісник Києво-Печерської лаври. У березні 1991 р. за розкрадання церковного майна та інші порушення він був звільнений Священним Синодом УПЦ з посади намісника та заборонений у священнослужінні до покаяння. Перебуваючи у стані заборони та соборного осуду за явні провини, він подав рапорт на ім’я Патріарха і Синоду РПЦ, в якому звинуватив митрополита Філарета у різноманітних канонічних злочинах.
Таким чином, першоджерелом обвинувачень на адресу митрополита Філарета став рапорт забороненого у священнослужінні єпископа Іонафана. На підставі канонів цей рапорт не мав жодного значення, адже 6 правило ІІ Вселенського Собору говорить: «Якщо хто з тих, що належать до Церкви, за деякі провини раніше були засуджені і скинуті, або відлучені від кліру, чи з ряду мирян: і цим нехай не буде дозволено звинувачувати єпископа, доки не очистять себе від звинувачення, під яке самі підпали». Тому, з точки зору канонічного права, обвинувачення Іонафаном митрополита Філарета не могли бути використані в церковному судочинстві. Згодом сам єпископ Іонафан письмово визнав їх брехливими у доповідній записці на ім’я Патріарха Алексія ІІ і Священного Синоду РПЦ (її оригінал зберігається в архіві Київської Патріархії):
«Доводжу до відома Вашої Святості та всіх членів Священного Синоду Російської Православної Церкви те, що моє звинувачення на адресу Митрополита Київського і всієї України Філарета, викладене у рапорті на ім’я Вашої Святості та членів Св. Синоду Російської Православної Церкви від 24.06.91 р. на підставі наданих мені і Собору єпископів УПЦ юридичних документів, є наклепом, а письмові свідчення з цього питання – зловмисною брехнею, що переслідує особисті корисливі цілі.
Я щиро розкаююсь, що розголосом змісту мого рапорту завдав морального збитку Митрополиту Київському і всієї України Філарету, єпископату УПЦ і всій Повноті Української Православної Церкви і що моє звинувачення стало знаряддям боротьби для тих, хто бажав би розширення розколу і внесення церковного безладдя в Українську Православну Церкву. Про мою позицію з цього питання я розказав членам Архієрейського Собору УПЦ і приніс їм своє покаяння з наміром прийняти будь-яке їх рішення, в тому числі і позбавлення мене єпископського сану за скоєний гріх».
На підставі цієї власноручної доповідної, а також враховуючи важкість злочину Архієрейським собором УПЦ 6-7 вересня 1991 р. заштатний єпископ Іонафан (Єлєцьких) був позбавлений сану. Це рішення було підтверджене Помісним Собором УПЦ 1-3 листопада 1991 р.
Відразу ж після несправедливого вироку, винесеного московськими архієреями, митрополит Філарет подав «Апеляцію Митрополита Київського і всієї України Філарета до Святійших Православних Патріархів та всіх Глав Помісних Православних Церков». За канонами судочинства жоден вирок не може вступити в дію до того часу, поки не буде розглянуто апеляцію на нього.
Не досягши своєї мети, за допомогою беззаконного судилища над Предстоятелем УПЦ, керівники Московського Патріархату вирішили зруйнувати Київський Патріархат через «накладання анафеми» на Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, що й сталося у лютому 1997 р. Рішення про «анафематствування» Патріарха Філарета прийняв Архієрейський собор РПЦ.
Також нагадаємо Вашому Високопреосвященству, що апеляція, подана Патріархом Філаретом на адресу Вселенського Патріарха, була розглянута та задоволена, про що Вам достеменно відомо. 11 жовтня 2018 року Священний Синод Константинопольської Церкви, на чолі зі Всесвятійшим Патріархом Варфоломієм ухвалив рішення про визнання незаконною і недійсною «анафеми», накладеної Російською Церквою на Патріарха Філарета.
На час цього Синодального рішення Російська Церква перебувала у євхаристійному спілкуванні зі Вселенською Патріархією, тому повинна була розпочати процедуру рецепції даного рішення. Однак, цього не відбулося. А навпаки, Російська Церква ще більше віддалилася від ідеалів доктринальної єдності Церкви. Розгортання цього процесу ми спостерігаємо й зараз на прикладі втручання у справи древнього Александрійського Патріархату.
Ми добре розуміємо, що злоба Російської Церкви триває навіть до цього часу через невдалі спроби приборкати та втримати в ореолі власного впливу Українську Церкву, навіть такими архаїчними важелями, як «анафема», яка, за словами Предстоятеля Російської Церкви Патріарха Кирила «не спрацювала». Вважаємо Ваші заяви запізнілими й безперспективними. Можливість побудувати канонічне спілкування з Українською Церквою – Російською втрачено з її ж вини, адже вуха російських архієреїв всі роки української незалежності були закритими до голосів з України. Радимо Вам набратися сміливості та, з почуттям заповіданої Христом любові, повернутися обличчям до істини, яка сьогодні стає для Російської Церкви мірилом справедливості.
Ваше Високопреосвященство, за ці роки ми стали свідками багатьох сумних подій, які боляче ранять Церкву Христову. Тепер, коли ми, віруючі, та все суспільство переконалися, наскільки шкідливими для Церкви і народу є існуючі між представниками різних православних юрисдикцій суперечки, закликаю Вас дослухатися до слів апостола Павла, який повчає: «А тепер ви вiдкладiть усе: гнiв, лютiсть, злiсть, лихослiв’я, лайливiсть уст ваших; не говорiть неправди один одному… Отже, вдягнiться, як обранi Божi, святi та улюбленi, в милосердя, благiсть, смиренномудрiсть, лагiднiсть, довготерпiння, поступаючись один одному i прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так i ви. Бiльш за все вдягнiться в любов, яка є сукупнiстю довершености. I нехай панує в серцях ваших мир Божий, до якого ви й покликанi в одному тiлi, i будьте вдячнi» (Кол. 3, 8-15).
З братньою любов’ю у Господі,
+Лука
єпископ Філадельфійський,
Секретар Вікаріату УПЦ Київського Патріархату в США та Канаді
