Київського Патріархату «не існує»!? Аналогічна риторика російських керманичів, про те, що на Донбасі російської армії «не має». Риторика, яку перейняли більшість українських ЗМІ, керівництво ПЦУ, і на жаль, Патріарх Константинопольський Варфоломій. Лукавство і неправда в історії людства завжди були притаманні всім, хто нехтує заповітами Євангелія.
Протиріччя, омана та меркантильність спостерігається у самому Томосі і Статуті Православної Церкви України, до них звернемося і проаналізуємо.
Уривок з Томосу: «…права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються не применшеними».
Екзархат – адміністративно-територіальна одиниця, зарубіжна по відношенню до основної Церкви. Це означає присутність Константинопольської Церкви в Україні, до того ж за рахунок українського народу. Бо слова «священні ставропігії зберігаються не применшеними», свідчать про те, що не тільки Андріївська церква має бути у підпорядкуванні Вселенського Престолу, а й інші храми і монастирі в Україні.
З цього витікає, що були ще, якісь приховані для всіх нас домовленості. Може це і є одна з причин, чому Патріарх Константинопольський твердить, що Київського Патріархату не існує, а від Святійшого Філарета вимагав відмовитися від Патріаршества, бо він стоїть на заваді меркантильних планів, – отримання вигоди для своєї Церкви від надання Томосу Українській Церкві. Хіба, це можна назвати «турботою Великої Христової Церкви за Православний світ», як написано на початку Томосу? Хіба, це «Материнська» турбота про свою «Дочку», коли у нашій країні майже половина населення убогі пенсіонери, на чиїх копійках утримуються українські храми і монастирі. Ще до цього додати, що в Україні йде війна понад 5 років, анексовані її території. Чи не завелика ціна заплачена нашим народом за, так звану, «канонічність»?
Як жертвою примирення між царем Іродом і Понтієм Пілатом став Ісус Христос, так і для українського народу – домовленість між екс-президентом Порошенком і Вселенським Патріархом Варфоломієм стала жертвою українська діаспора за кордоном і Святійший Патріарх Філарет разом з «Київським Патріархатом».
Українців, які живуть за межами країни, хтось питав, чи хочуть вони бути у Константинопольській Церкві? Чимало гуманітарної допомоги вони надавали по церковній лінії Українській армії, біженцям з Криму і Донбасу. І тепер, їх лишають можливості бути у складі своєї Української Церкви. Текст Томосу свідчить про роз’єднання народу, розрив з діаспорою: «До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву…, не може ставити єпископів чи засновувати парафії за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави».
Зі змісту цих слів прозоро видно, що дана Церква діє виключно на території України, а українці за межами кордонів разом з храмами та майном УПЦ КП автоматично переходять під пряме підпорядкування Вселенського Патріарха.
Статистика останніх часів показує, що в усьому світі є близько 65 млн. українців, з яких більше 20 млн. живуть за межами України і прогнози такі, що кількість діаспори суттєво звеличиться і всі вони будуть залежні від Константинопольської Церкви.
Це ж положення Церкви підтверджується і Статутом: Розділ І, пункт 4. «…Православні християни українського походження в православній діаспорі віднині мають окормлення єпархіальними Архієреями Вселенського Патріархату…».
Тепер перестає дивувати назва новоутвореної Церкви – «Православна Церква в Україні», відповідно Томосу. Чия Церква в Україні? Зрозуміло, що «філіал» Константинопольської, прикриваючись Томосом: «Прояснюємо до вище сказаного, (про апеляційне звернення до Вселенського Патріарха), що Автокефальна Церква в Україні визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Престол…». «Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого Вселенського Престолу, прагнучого від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння…».
З цих слів Томосу стає зрозуміло, що не тільки українці в діаспорі, але й народ в самій Україні не будуть вільними господарями в новоутвореній Церкві. Важливі питання які виникатимуть в подальшому, мають вирішуватися у Константинополі. До того ж, на вимогу Патріаршого і Синодального Томосу, ПЦУ має визнавати Константинопольський Патріарший Престол головою. Хоча, історично, Вселенський Патріарх має бути першим серед рівних, а Головою Церкви – є Христос.
Під приводом, нібито духовної єдності, Київська митрополія (ПЦУ) впала у залежність від Константинополя, щодо отримання Святого Мира: «…отримуючи від неї (Першопрестольної Церкви Константинополя) і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею».
І на останок у Томосі зазначено: «…видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точній і ідентичній копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, кір Епіфанію та його високопревосходительству, Президенту країни пану Петру Порошенку…».
Те що, Президенту було видано копію Томосу, це зрозуміло, а дивно те, що Предстоятелю новоутвореної Церкви Епіфанію була видана така ж ідентична копія, а оригінал зберігається в Константинополі.
Підсумовуючи аналіз змісту Томосу, можна з впевненістю сказати, що ми більше втратили, ніж придбали. Як УПЦ КП раніше не визнавали, так і ПЦУ зараз ніхто не визнає. Хіба, крім Вселенського Патріарха. Але, це зрозуміло, бо є вигода, яка прописана в Томосі та Статуті ПЦУ.
А, ось, велику і потужну Церкву Київського Патріархату, яка була спроможна консолідувати і об’єднати православне суспільство, численність, якої доходила в Україні до 15 млн., та ще закордонні діаспори, цинічно зруйнували. Свідчення тому є Хресна хода ПЦУ на свято рівноапостольного князя Володимира. Зі статистики поліції – віруючих було менш, ніж 15 тисяч. Це, те, що залишилося від УПЦ КП, бо ПЦУшники не примножили, але й зруйнували все, що отримали від свого батька, Святійшого Філарета.
З журналу №43, засідання Священного Синоду ПЦУ від 27.07.19 р.: «З метою входження в єдність з Повнотою Вселенського Православ’я, необхідно ухвалити рішення про припинення діяльності релігійної організації «Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату»…». В одному зі своїх інтерв’ю, митрополит Епіфаній заявив, свою стурбованість тим, що ПЦУ може впасти в ізоляцію та інші Церкви не будуть їх визнавати, як буде далі існувати Київська Патріархія, і через це можуть відібрати Томос. Що це, він турбується про розбудову своєї Церкви чи руйнування УПЦ КП?
Насправді, ПЦУ з самого початку в ізоляції, бо грубо порушують заповіді, духовні закони і церковні канони. Одні з перших і головних порушень це те, що новий Предстоятель Церкви жодного разу не служив зі своїм Патріархом, і навіть перед своєю інтронізацією, (3 лютого), зробив все можливе, щоб Святійший Філарет не брав в ній участь. Здорового Патріарха Філарета розмістили на два дні, суботу і неділю, у реанімаційне відділення. Як не має спільного служіння – не буде і єдності у Церкві. Як свого Патріарха, який зробив вас тими, якими ви зараз є, не запросили на інтронізацію, а по праву він мав провести ії, не дивно, що ніхто не приїхав, крім зацікавлених. Як ви, проти церковних канонів, без благословення Патріарха переводите Київські парафії і монастирі до Київської митрополії, попираючи свої ж рішення Священного Синоду від 5 лютого, на якому, ви ж призначили Патріарха Філарета керуючим Київською єпархією. Тим, самим, перетворили добровільні переходи у примусові і у рейдерські захоплення.
Що важливіше – Христос, чи визнання? Кожна розумна людина скаже – Христос. Тому, ось головні ознаки справжньої істинної Христової Церкви: 1. Збереження чистоти віри. 2. Дійсність ієрархії – апостольське приємство і передання. 3. Дотримання канонів. 4. Ще більше доказу, коли Господь у Церкві здійснює чудеса, особливо через нетлінні мощі подвижників, які жили і потім представилися до Господа у цій же Церкві, до прикладу – св. Меркурій Бригінський чи прп. Амфілохій Почаївський. 5. А головне: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою».
Сліпці ви, бо не бачите любов батька свого, який жаліє вас навіть до тепер, інакше давно було б відкрито проти вас кримінальні провадження. Що було б, як Патріарх відповів би вам таким же чином, як ви з ним поступаєте? Став би повертати храми і монастирі Київської єпархії шляхом рейдерського захоплення, як ви це робите. Результат цього – був би хаос і анархія в суспільстві.
Але, у тому і полягає любов, що Патріарх не відповідає вам помстою, а закликає зупинитися у своїй жорстокосердості. Тому присутність саме такої любові у Церкві робить ЇЇ справжньою істинною Христовою Церквою. Віримо, що незважаючи на всі випробування Українська Православна Церква Київського Патріархату буде непорушною навіки і врата пекла не здолають ЇЇ.
Андрій, єпископ Васильківський
