Свята Церква підносить безперестанні молитви за спочилих отців, братів і сестер наших на кожному богослужінні. Але, крім того, Церква творить у певні часи особливе поминання всіх від віку померлих отців, братів і сестер по вірі, що сподобилися християнської кончини, рівно і тих, які, захоплені раптовою смертю, не були проваджені в загробне життя молитвами Церкви. Саме молитви наші за покійних є головною і неоціненною допомогою для тих, хто відійшов у інший світ.
За уставом Православної Церкви, напередодні свята П’ятидесятниці (Пресвятої Тройці), звершується заупокійне богослужіння. Ця батьківська поминальна субота отримала назву Троїцької і передує собою входження в піст, який починається через седмицю і називається Апостольським.
Це поминання покійних бере свій початок з часів апостольських. У словах святого апостола Петра, виголошених ним у день П’ятидесятниці, є важлива вказівка на початок звичаю поминання покійних в день П’ятидесятниці. Апостол в цей день, звертаючись до юдеїв, говорить про Воскреслого Спасителя: Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті (Діян. 2, 24). А постанови Апостольські оповідають нам про те, як апостоли, сповнюючись Духом Святим в П’ятидесятницю, проповідували юдеям і язичникам Спасителя нашого Ісуса Христа, Суддею живих і мертвих. Тому Церква з давніх-давен закликає нас робити перед днем Пресвятої Тройці поминання всіх від віку спочилих благочестивих праотців, отців, братів і сестер наших, тому що в день П’ятидесятниці закарбувалось спокутування світу освячувальною силою Животворчого Пресвятого Духа, яка благодатно і спасительно простягається, як на нас, живих, так і на померлих.
Поки людина жива, вона здатна каятися у гріхах і творити добро. Після смерті ця можливість зникає, але залишається надія на молитви живих. Господь Ісус Христос неодноразово здійснював зцілення хворих за вірою їхніх близьких. Житія святих містять безліч прикладів того, як за молитвою праведників полегшувалася посмертна доля грішників, аж до їх повного виправдання. Якщо ж молитва звершується за людину, вже помилувану Богом, вона все одно не залишиться марною, а обернеться на благо тих, хто молиться. Як говорив святитель Іоан Золотоустий: “Постараємося, скільки можливо, допомагати покійним замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць – нашими за них молитвами, милостинями і приношеннями, щоб таким чином і їм і нам отримати обітовані блага”. Молитва за покійних – це наша головна і неоціненна допомога тим, хто відійшов в інший світ. Померлий не має потреби, за великим рахунком, ні в гробі, ні в могильному пам’ятнику, ні, тим більше, в поминальному столі – все це лише данина традиціям, нехай і вельми благочестивим. Але молитва за померлих – це обов’язок кожного православного християнина.
Щоб правильно пом’янути покійного у Троїцьку суботу, потрібно прийти до храму до початку служби та подати заупокійну записку з його ім’ям. Церква вшановує своїх дітей поіменно, тому що Бог – наш Отець і для Нього кожна людина як рідне дитя, незамінне, неповторне у своїй особистості, а особистість людини закарбовується її ім’ям. У заупокійних записках імена пишуться повністю. У священнослужителів потрібно вказувати сан, діти до семи років називаються немовлятами, від 7 до 16 років – отроками або отроковицями, якщо з дня смерті не минуло 40 днів – потрібно додавати слово “новопреставлений”. Імена пишуться православні, тобто дані при святому хрещенні. За покійних, імена яких написані в записках, священником з просфори виймається частка і, з молитвою про прощення гріхів, омивається в Крові Христовій. Дуже добре подати убогим посильну милостиню з проханням молитися про померлого. Можна пожертвувати на спомин душі якусь їжу, для цього в храмах існують особливі панахидні столики. Найпростішим і поширеним способом жертви за померлого є запалення свічок.
Після богослужіння православні християни йдуть на кладовище. З любові до покійного потрібно дотримуватися в чистоті і порядку його могилу – місце майбутнього воскресіння. Треба особливо стежити, щоб хрест на могилі не покосився, завжди був пофарбований і чистий. Прийшовши на кладовище, добре запалити свічку і хоча б коротко помолитися про померлого. Якщо є можливість – попросити священника відслужити на могилі Літію (коротку заупокійну службу). Потім прибрати могилу чи просто помовчати, згадуючи дорогу людину. Їсти й пити (особливо горілку) на кладовищі християнину не личить. Не потрібно залишати на могилі їжу, щоб могила не зневажалася. Продукти слід віддавати бідним.
Піклуючись за померлих, живі стають виконавцями заповіді про любов і, значить, стають “учасниками небесних нагород”. Молитви за померлих потрібні не тільки їм, але і нам, тому що налаштовують душу на небесне, відволікають її від суєтного, зігрівають серце любов’ю до Бога. До того ж вони розташовують душі до виконання заповіді Христової – постійно готуватися до виходу. І це дає нам сили ухилятися від зла і утримуватися від гріхів.
Навіть якщо ваші близькі померли нехрещеними, і Церква їх поминати не може, ви можете помолитися за них самі, вдома, так само, як і за хрещених. Але краще зробити це, прийшовши до храму у Троїцьку поминальну суботу.
Пресслужба Київської патріархії
